Сигізмунд, п'ятий син короля Казимира IV Ягеллона і Єлизавети Габсбург, доньки імператора Альбрехта II, мав мало шансів посісти польський престол. По смерті батька 1492 році він ще й вияився єдиним з королівських нащадків, хто не володів жодним земельним титулом. Згодом його брат Ян I Ольбрахт, король польський, був розгромлений на Буковині Штефаном III Великим, що звело на нівець сподівання Сигізмунда на молдавський престол, інший брат Олександр, великий князь литовський, відмовив йому у виокремленні власного домену з литовських володінь.
Невдачі зазнали і спроби матері забезпечити правонаступництво Сигізмунда на австрійському троні. Зрештою йому довелось йти на службу до старшого брата Владислава, короля Богемії і Угорщини, від якого він отримав герцогства Глогау і Троппау у Сілезії і володіння у Нижній Лужиці.
Ситуація змінилась у лічені роки початку XVI століття, коли один за одним померли Ян I і Олександр. 13 вересня 1506 року литовська герцогська рада, що зібралась у Вільно, обрала 39-літнього Сигізмунда великим князем литовським, а через два місяці сесія польського сенату в Пйотркуві — королем польським. Його 42-річне правління ознаменувалось підпорядкуванням короні Прусського герцогства і Мазовецького князівства, малорезультатною попри гучні перемоги війною з Московським князівством за Смоленщину і Сіверщину, поверненням з-під молдавської влади Покуття, рішучим протистоянням поширенню лютеранства й загальним економічним і культурним піднесенням Польщі, що за Сигизмунда (не без впливу його міланської дружини Бони Сфорца) вступила у свій «золотий вік».
Хворобливий з дитинства, восени 1528 року Сигізмунд пережив гостру ревматичну гарячку, яка скалічила йому суглоби і праву ногу. Напад повторився й наступного року. Ситуація виявилась настільки критичною, що делегатам вального (загального) сейму довелось відступити — єдиний раз в польській історії — від принципу посмертного обрання монарха і «при живому королі» 18 грудня 1529 року обрати співправителем Сигізмунда його єдиного сина 10-літнього Сигізмунда Августа, якого вже за два місяці у Вавелі помазав на царство примас Ян Ласькиий.
Попри загрозу здоров'ю, згубних звичок — надмірну прихильність до пива та медовухи і черевоугодництво — Сигізмунд-старший (чи Старий, як частіше його означають, щоб відрізнити від сина-тезки) не полишив. Тим не менш прожив ще майже два десятиліття, останні роки, правда, через зайву вагу і хворі суглоби пересуваючись паланкіном, у 1543 році справився з важкою формою грипу, що лютував у Кракові. Однак черговий ревматичний удар став для нього фатальним, і 1 квітня 1548 року Сигізмунд помер.
Поховали 81-літнього короля 7 липня у Вавельському соборі Кракова у спорудженій тосканськими майстрами за його ж ініціативою каплиці, яка стала мавзолеєм останніх Ягеллонів.
Сигізмунд II Август вступив у повні монарші права у розпал не аби якого скандалу — за два місяці до смерті батька він саме повідомив родину про своє таємне вінчання з молодою вдовою Барбарою Радзивілл, донькою вже померлого на той час впливового литовського магната Юрія Радзивілла, знаного поборника литовського суверенітету. Проти були всі — і Сигізмунд-старший, і Бона Сфорца, які вважали неприйнятним одруження сина з підданою, і більша частина литовської знаті, що остерігалась посилення родини Радзивілів, і, безумовно, польська шляхта, зневажена монаршим одруженням без належного для таких випадків схвалення Сенату.
У грудні питання шлюбу короля винесли на сейм, та попри бурхливе обговорення рішення він так і не ухвалив.
Сигізмунд II Август вирішив на суспільний резонанс не зважати, привіз дружину з Вільно до Кракова, й 13 лютого 1549 року вони зайняли покої Вавельського замку.
Зазвучали погрози взятись за зброю.
Сигізмунд II заговорив про зречення. Але тим часом на випадок рокоша заручився підтримкою німецького короля Фердинанда, задля якої сам відмовив у підтримці своїй сестрі Ізабеллі Ягеллонці (вдові угорського короля Яноша Запольї) у протистоянні Габсбургам за монаршу спадщину для її малолітнього сина, й розпочав інтенсивне листування зі Святим Престолом у сподіванні на прихильне папське бреве. Погрозами і підкупами він став схиляти на свій бік польських дворян, а свою владну матір — найавторитетнішого опонента, вислав у Мазовію, подалі від столиці, продемонструвавши рішучість йти до кінця.
Результат не забарився.
На сеймі в травні-липні 1550 року вже ніхто не піднімав питання шлюбу короля, й без згоди на те Сенату 7 грудня примас Миколай Дзежговський коронував Барбару Радзивілл на польський престол. Та її правління було коротким — лише п'ять місяців, які у більшій своїй частині пройшли у важкій і інтенсивній хворобі. 8 травня 1551 року вона померла. Згідно останньої волі Барбар її поховали на батьківщині, у Вільно, де у місцевому кафедральному соборі 23 червня поклали поруч із першою дружиною короля Єлизаветою Австрійською.
Третій шлюб Сигізмунда Августа, укладений за два роки знову з австрійською ерцгерцогинею, на цей раз із Катериною (молодшою сестрою його першої дружини Єлизавети), був суто політичним. Серед іншого, він мав убезпечити Польщу від німецько-московського союзу, однак виявився невдалим — війни за Лівонію з Іваном Грозним уникнути не вийшло, спадкоємця престолу Катерина також не народила, і з 1562 року королівська пара остаточно роз'їхалась, схоже, більше й не бачилась.
Відмова папи Пія IV анулювати шлюб і відсутність сина-наступника, поставили під загрозу союз Польщі і Литви, пов'язаних династичною унією й іменем Ягеллонів. Це підштовхнуло Сигізмунда II Августа активніше взятись до процесу інкорпорації Великого князівства Литовського в корону Королівства Польського, що без особливих успіхів тривав на рівні сеймів уже зо десь років. Результатом стала Люблінська унія 1569 року, що знаменувала появу в Європі нової держави — виборної парламентської монархії Речі Посполитої.
У цей час Сигізмунд II Август, ще й не геть старий навіть за мрками того часу — 49 років, вже був важко хворим. Його доймала подагра, камені в нирках, важка форма туберкульозу, через який король втратив зуби і вже не міг пересуватись без сторонньої допомоги чи палиці. У минулому залишились численні любовні пригоди, пристрастне колекціонування коштовностей, зброї і кращих творів мистецтв голандських майстрів. Короля стали більше цікавити цілющі італійські мазі, які оперативно надсилались до Кракова створеною Сигізмундом поштовою службою, що поєднала Польщу з Венецією, знані європейські медики, місцеві знахарі, а то й різного роду шарлатани, які брались врятувати його на очах слабіюче здоров'я.
Весну й більшу частну літа 1572 року Сигізмунд традиційно провів у своїй резиденції в Книшині, де й помер 7 липня, три тижні не дожиши до свого 52-ліття. До його пишних похорон, якими не вшановувався жоден польський монарх ні до, ні після Сигізмунда II, готувались довго, до 10 лютого 1574 року, коли останнннього монарха з дому Ягеллонів поховали у Вавельському соборі поруч з батьком, братом, дідом і засновником династії Владиславом II Ягайлом.
Смерть у 1596 році бездітної сестри Сигізмунда II Августа Анни знаменувала кінець чоловічої гілки династії Ягеллонів. По лінії його ще однієї сестри Катерини, одруженій зі шведським королем Юханом III, Ягеллони знайшли продовження у домі Ваза, які правили Польщею з 1587 року.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Кревська унія, 1385
• Люблінська унія, 1569
• Присяга Шуйських королю Сигізмунду III, 1611