У кінці 1680-х років Ісаак Ньютон, уже відомий на той час вчений, автор фундаментальних праць з механіки, астрономії, оптики, член Лондонського королівського товариства з розвитку знань про природу, познайомився із філософом Джоном Локком, який став одним з небагатьох його друзів. Завдяки активній участі Локка в подіях Славної революції, він став впливовою при королівському дворі людиною і в 1690-у році активно протегував Ньютону для зайняття посади ректора Королівського коледжу в Кембриджі, але його плани зазнали невдачі — за статутом коледжу ректором могла бути лише людина із саном священника.
Із-за кар'єрної невдачі Ньютон пережив нервовий зрив, впав у депресію і півтора року страждав безсонням, розладами травлення та проблемами з пам'яттю. У 1692 році Чарльз Монтегю, ще один друг Ньютона і також активний учасник Славної революції, який став впливовим членом парламенту, запропонував своєму колишньому вчителеві матеріально вигідну посаду доглядача Монетного двору. Ньютон прийняв пропозицію і в 1699 році завдяки вдалим заходам із наведення ладу в монетній справі Англії очолив Монетний двір пожиттєво. У 1701 році року 58-літній Ньютон став депутатом парламенту від Кембріджського університету і здобув наукове визнання — він був обраний іноземним членом Паризької академія наук, в 1703-у очолив Лондонське королівське товариство, а 16 квітня 1705 року став другим в англійській історії вченим, що отримав звання лицаря.
Звинувачення у плагіаті, висунуті у 1710-х роках його колишніми учнями астрономами Джоном Флемстідом і Едмундом Галлеєм, привели до ще більшого усамітнення і без того відлюдькуватого Ньютона — він переключився на теологію і античною історію, 40-літня робота з яких під назвами «Хронологія давніх царств» та «Історичні дослідження двох знаменитих спотворень Святого письма» були опубліковані в 1728 і 1754 роках, відповідно, вже по його смерті.
Останні роки Ісаак Ньютон прожив у своєму маєтку у Кенсингтоні поблизу Вінчестера разом із сім'єю племінниці, у 1725 році важко захворів і помер 31 березня 1727 року. Указом короля Георга II його поховали в англійському національному пантеоні — Вестмінстерському абатстві — і на його могилі викарбували епітафію: «Тут спочиває сер Ісаак Ньютон, дворянин, який майже божественним розумом першим довів з факелом математики рух планет, шляхи комет і припливи океанів. Він досліджував різноманітність світлових променів і різні властивості кольорів, які при цьому з'являються, про що раніше ніхто не підозрював. Нехай смертні радіють, що існувала така прикраса роду людського».
Проведений у 2000-х роках аналіз волосся Ньютона показав великий вміст у ньому ртуті, сурми і миш'яку, що, як вважається, є результатом його алхімічних досліджень — Ньютон, на відміну від більшості алхіміків, шукав не спосіб отримання золота, а метод виділення ртуті, яка, як він вважав, є у всіх металах. Незважаючи на численні лабораторні записи, які він розпочав ще в 1678 році, і в яких задокументовано, зокрема, проби на смак 108 різних речовин, Ньютон не обублікував жодної праці на цю тему, а єдиний його трактат з хімії, в якому він намагався математично обґрунтувати хімічні перетворення, згорів у 1691 році, коли Ньютон отруївся і до кінця життя страждав від тремору, марень і параноїдальних розладів.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Закон всесвітнього тяжіння, 1687
• Смерть Ісаака Ньютона, 1727
• Помер Альберт Ейнштейн, 1955