На честь столітнього ювілею Великої французької революції у Франції було заплановано провести Всесвітню виставку-ярмарок, на якій держави світу мали продемострувати свої досягнення у науково-технічному поступі. З цієї нагоди Міністерством промисловості і торгівлі був оголошений конкурс інженерних проектів, що мали б визначити вигляд головної архітектурної принади майбутньої виставки, що мала б пройти у центрі Парижа.
Перемогла у конкурсі ідея зведення вежі «висотою понад тисячу футів», непересічна для тих часів технічна задача, яку 6 червня 1884 року запропонував інженер Моріс Кехлен і розробив разом з колегою Емілем Нугьє, спеціалістом в галузі металевих каркасних конструкцій. Вона сподобалась їх роботодавцю Гюставу Ейфелю, відомому в Європі своїми непересічними мостобудівними рішеннями, який вже 18 вересня разом з Кехленом і Нугьє подав заявку на патент «Новий спосіб будівництва металевих пілонів висотою понад 300 метрів». За кілька місяців він викупив у них виключні права на патент і після удосконалення вежі зусиллями архітектора Стефена Совестра 1 травня 1886 року виграв конурс серед 107 проектів.
8 січня 1887 року Гюстав Ейфель, уряд Франції і муніципалітет Парижа підписали договір, про будівництво вежі на на Марсовому полі поблизу Єнського моста через Сену, виділені на ці цілі грошової субсидії у розмірі 1,5 млн золотих франків, що складало 25% кошторису на будівництво вежі, яка передавалась Ейфелю в особисту експлуатаційну оренду строком на 20 років. З метою залучення решти коштів 31 грудня 1888 року було створене акціонерне товариство зі статутним фондом 5 млн франків, половину з яких надали три банки, а решту — особисто Гюстав Ейфель.
Попри активні протести громадськості, головним чином творчої, яка об'єдналась у «Комітет трьохсот» (по одному представнику на кожен метр вежі), будівельні роботи розпачались вже через двадцять днів. Вони виконувались силами трьох сотень робітників робітників і тривали трохи більше двох років, протягом яких не було жодного смертельного випадку, що було значним досягненням для того часу. Рекордним строкам зведення сприяли надзвичайно високої якості креслення з вказанням точних розмірів понад 12 000 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок. Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини, у яких завчасно були просвердлені отвори для заклепок, дві третини яких також завчасно були закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 тонни, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені для них місця. На початку для цього застосовували високі крани, а коли конструкція переросла їх, роботу перейняли спеціально сконструйовані Ейфелем мобільні крани, які рухалися по рейках, прокладених для майбутніх ліфтів.
Основні будівельні роботи були завершені на початку весни 1889 року, і 31 березня, за неповних 26 місяців від початку риття котлованів, Гюстав Ейфель у супроводі урядовців і чиновниками муніципалітету Парижу здійснив перше сходження по 1665 східцях вежі. Сходження виявилось надто складним — ліфти ще не працювали, — тож до вершини піднялись лише один з авторів проекту Еміль Нугьє, начальник будівництва Жан Компрані, президент міської ради та репортери газет «Le Figaro» та «Le Monde Illustre» і о 2-35 ночі Ейфель під супровід салюту підняв великий триколор на маківці вежі, освітленої десятьма тисячами газових ліхтарів, двома прожекторами і світлом розміщеного на верхівці маяка, світлові промені від якого мали кольори національного прапора Франції — синій, білий та червоний.
Для широкої публіки Ейфелеву вежу відкрили 6 травня, за дев'ять днів до початку Всесвітньої виставки. Ліфти встановити так і не встигли, тож до верхівки Ейфелової вежі піднялось лише 30 тисяч відвідувачів, доки 26 травня не запрацювали пійомник, які до завершення виставки 31 жовтня перевезли 1 896 987 відвідувачів. Серед них були і світові знаменитості — Едвард, принц Вельський, Сара Бернар та Томас Едісон, який з нагоди знайомства подарував Гюставу Ейфелю свій останній винахід — фонограф.
Підсумковий бюджет будівництва Ейфелевої вежі склав 7,8 млн франків, три чверті яких вдалося відшкодувати ще в час роботи Всесвітньої виставки. Подальша експлуатація вежі дала змогу Ейфелю перетворити її на прибуткову справу і 1 січня 1910 року продовжив оренду вежі на сімдесят років. Ще з 1906 року на ній була розміщена радіостанція, а з 1900-го з'явилось електричне освітлення, в 1925 — перша реклама, з 1957-го — телевізійна щогла, яка збільшила висоту вежі до 320,75 метрів. Сьогодні башта використовується як майданчик для ретрансляторів радіо- і телевізійних станцій, а також сигналів мобільних операторів.
Ще на етапі будівництва Ейфелева вежа перевершила обеліск монумента Джорджу Вашингтому і стала найвишою автономною штучноствореною спорудою світу. Цей рекорд вона обіймала протягом 41 року, доки у 1930 році її не перевершив хмарочос «Крайслер» у Нью-Йорку.
До нашого часу на вежі використовуються два ліфти фірми «Fives-Lill», встановлені в 1899 році у східній і західній опорах вежі, функціонування яких з 1983 року забезпечується електродвигуном, а гідравлічна апаратура збережена і доступна для огляду; того ж року механічний вертикальний ліфт, що сполучає другий і третій поверхи башти, який не міг працювати в зимовий час, був замінений електричним.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття монумента «Свобода, що осяює світ», 1886
• Міст «Золоті Ворота», 1937
• Всесвітня виставка в Парижі, 1963 (фото)