Перша Індокитайська війна закінчилась укладанням в 1954 році Женевських угод, за якими В'єтнам був поділений по 17-й паралелі на комуністичний Північний та імператорський Південний. Однак через рік Південний В'єтнам, під впливом США, які остерігались комуністичної експансії, відмовився виконувати Женевські угоди і у жовтні проголосив створення Республіки В'єтнам. Невдала внутрішня політика президента Нго Дінь Зьєма привела до втрати ним популярності і створення антиурядового підпілля, Національного фронту визволення Південного В'єтнаму (В'єтконг), яке з 1959 року став підтримувати уряд Північного В'єтнаму.
Для підсилення Зьєма у 1961 році США розпочали розміщення своїх військ у Південному В'єтнамі, які у серпні 1964 року виявились втягнуті у відкрите бойове зіткнення з підрозділами Північного В'єтнаму в Тонкінській затоці, що дало привід США звинуватити у підтримці патизан на Півдні і оголосити війну. У січні 1968 року Північний В'єтнам та В'єтконг розпочали т. зв. Тетський наступ за участю близько півмільйона чоловік, в ході якого партизани, підтримувані місцевим населенням, часто використовували села для створення своїх баз та опорних пунктів.
Повернувшись на базу близько 11-ї, Томпсон повідомив про вбивства мирних жителів командиру своєї роти Фредеріку Ватке, який зв'язався із командуванням бригади, котре віддало наказ капітану Медіні припинити операцію. Незважаючи на очевидні порушення правил ведення війни, операція в Сонгмі була визнана вдалою і капітан Ернест Медіна за «знищення у бою 128 в'єтконгівців і 22 їх цивільних приспішників» був нагороджений грамотою. На підставі рапоту Г'ю Томпсона командир 11-ї бригади легкої піхоти полковник Оран Хендерсон провів розслідування і в кінці квітня подав звіт про вбивство з необережності близько 20 цивільних, на чому розслідування подій у Сонгмі було завершене.
Через півроку 21-річний рядовий 11-ї бригади Том Глен написав листа новому командувачу американських військ у В'єтнамі генералу Крейтону Абрамсу, в якому, не торкаючись подій у Сонгмі, в котрих не брав участь, описав звірства щодо цивільного населення, які чиняться протягом тривалого часу і які він бачив особисто, звинувативши командирів у культивуванні людиноненависництва і расизму. Розслідування цих фактів було доручено 31-річному майору Коліну Пауеллу (майбутньому Держсекретарю США в адміністрації Джорджа Буша-молодшого), який не знайшов жодних порушень у ставленні американських солдатів до цивільного населення.
Під тиском громадськості міністерство оборони створило комісію на чолі з генерал-лейтенантом Вільямом Пірсом, яка 17 березня 1970 року опубліковала висновки свого розслідування, згідно з якими було рекомендовано притягнути до відповідальності 26 офіцерів та рядових 11-ї бригади, включаючи і її керівництво, яке знало про військові злочини у Сонгмі та покривало підлеглих.
17 листопада 1970 року перед військовим трибуналом постало 14 військових — 13 з них, включаючи Ернеста Медіну, проти якого свідчив пілот Г'ю Томпсон, який особисто бачив як той застрелив беззбройну жінку, були виправдані, а лейтенант Вільям Келлі, попри твердження, що він лише виконував отриманий наказ, 29 березня 1971 року був визнаний винним в умисному вбивстві не менше двадцяти осіб і засуджений на довічне ув'язнення. Два дні потому за розпорядженням президента Річарда Ніксона Келлі був звільнений з-під варти і поміщений під домашній арешт в очікуванні рішень апеляційних інстанцій. Після засудження до 20 років у серпні 1971 року він відбув лише три роки покарання і був достроково звільнений рішенням міністра армії США Говарда Коллевея. Командувачі 11-ю бригадою генерали Костер і Янг були понижені у званні і позбавлені медалей «За видатні заслуги», які вони отримали за участь у В'єтнамській війні.
За свою активну позицію під час подій у Сонгмі і в ході розслідування прапорщик Г'ю Томпсон був підданий остракізму своїми однополчанами та військовими функціонерами, що спричинило у нього нервовий зрив і депресію. Він розлучився і страждав від алкоголізму, але звільнився зі служби лише у 1983 році, після чого працював цивільним пілотом. У 1998 році Томпсон, а також два інших члени його екіпажу — Гленн Андреотта (посмертно) і Лоуренс Колберн — були нагороджені медаллю Солдата, найвищою нагородою армії США за проявлену хоробрість, не позв'язану з прямим контактом із супротивником. Того ж року він разом із Колберном побував у Сонгмі, де пройшли офіційні заходи з нагоди 30-ї річниці трагічних подій, де зустрівся із 34-літньою Фан Тхі Нан, яку врятував 16 березня 1968 року.
Г'ю Томпсон помер від раку 6 січня 2006 року у віці 62 років і був похований в місті Лафайєт, штат Луїзіана, з повними військовими почестями, включаючи три залпи салюту і проліт вертолітної естакадри. У 2014 році белетризована версія його біографії «Забутий Герой Сонгмі: Історія Г'ю Томпсона» була включена до списку для обов'язкового вивчення у військових навчальних закладах США.
19 серпня 2009 року 66-літній Вільям Келлі вперше приніс публічні вибачення за свою роль у трагедії Сонгмі: «Кожного дня я відчуваю докори сумління за те, що сталося у Сонгмі. Я каюсь за смерті і в'єтнамців і американців і вибачаюсь перед їх сім'ями. Якщо ви спитаєте чому я не захистив їх, то я скажу, що був звичайним лейтенантом, який виконував наказ командира. Думаю, даремно».
Через інтенсивний характер бойових дій під час Тетського наступу кількість загиблих в Сонгмі документально встановити не вдалось і сьогодні за даними США вона становить 347 чоловік і 504 за даними В'єтнаму. Суспільний резонанс, викликаний цими подіями, вирішальним чином вплинув на громадську думку у США і прискорив завершення В'єтнамської війни.
Коментарі
Дивіться також
• Перша Індокитайська війна, 1946
• Початок В'єтнамської війни, 1964
• Втеча від бомбардування, 1924 (фото)
• Страта в Сайгоні, 1930 (фото)
• «Жах війни», 1912 (фото)
• Вотергейтський скандал, 1974
• Закінчення В'єтнамської війни, 1975
• Різанина у Сребрениці, 1995