Після поразки на парламентських виборах у Великобританії 5 липня 1945 року Вінстон Черчілль втратив посаду прем'єр-міністра, а очолювана ним партія консерваторів перейшла в опозицію. За порадою свого лікаря він планував провести відпустку у регіоні з теплим кліматом, прийнявши запрошення свого друга Франка Кларка зробити це у Флориді (США).
Рішення Черчілля співпало з наміром президента Вестміністрського коледжу у Фултоні (штат Міссурі) професора Ф.Л. Макклуера організувати сьому публічну лекцію на міжнародну тематику «людини з міжнародною репутацією», що їх проводив створений при коледжі фонд його випускника Джона Гріна. Цей намір, повідомлений президенту США Гарі Трумену через його військового радника Гарі Вайна, однокурсника Макклуера, був підтриманий Труменом, який переслав запрошення Черчіллю. 10 грудня 1945 року президент повідомив керівництво коледжу про згоду колишнього очільника британського уряду виступити у них 5 березня 1946 року. При цьому Черчілль відмовлявся від гонорару у розмірі 5 тисяч доларів, проте висунув вимогу супроводу його президентом США.
У січні 1946 року Вінстон Черчілль прибув до США, 10 лютого зустрівся з Гаррі Труменом і 5 березня вони удвох приїхали до Фултона. Їх візит спричинив небувале пожвавлення у містечку, найбільший зал якого на 2800 місць не зміг умістити всіх охочих. Велася радіотрансляція заходу, проте від телевізійної британський гість відмовився.
На початку своєї промови Вінстон Черчілль подякував за присвоєння йому звання доктора Вестміністрського коледжу і попередив, що виступає як приватна особа. Основний зміст його промови можна розділити на умовні дві частини.
У першій він говорив про актуальні виклики і загрози, що постали у повоєнному світі, та відповідь на них США і Великобританії. Щоб гарантувати безпеку населення необхідно, на думку Черчілля, запобігти новим війнам та покласти край тиранії. Позитивно оцінюючи створення Організації Об'єднаних Націй, він висловився за створення Міжнародних збройних сил, що підпирали б ООН у прагненні миру. Ключову роль в ефективній її діяльності він відводив взаємодії США і Великобританії. Ставлячись з повагою до суверенітету всіх країн, екс-прем'єр-міністр закликав не закривати очі на порушення конституційних прав громадян у світі: «Свобода повинна бути в кожному домі».
У другій частині виступу Черчілль торкнувся поточної геополітичної ситуації, яку змалював у темних фарбах. Він стверджував, що з'явилася «тінь» на місці, «освітленому» недавньою перемогою союзників. Висловлюючи «захват і повагу до хоробрих росіян і до мого бойового товариша, маршала Сталіна», колишній прем'єр тривожно оцінював європейські перспективи: «Ніхто не знає, що Радянська Росія і комуністична міжнародна організація мають намір робити у безпосередньому майбутньому, або які межі їх експансії і тенденції навернення у свою віру».
Виділивши території, що увійшли до радянської сфери впливу, він назвав також гарячі точки в інших регіонах, де існували ризики виникнення війни, вказавши на Туреччину, Персію і Маньчжурію. Песимістично оцінюючи перспективи миру в Європі, Черчілль закликав турбуватися про запобігання війні та сприяти якомога швидшому формуванню умов для розвитку свободи й демократії. Необхідні дотримання Статуту ООН і взаємодія західних демократичних держав, а особлива роль у підтриманні стабільності й безпеки відводилась «англомовним націям».
Фултонська промова Вінстона Черчілля вважається початком «холодної війни» — напруженого протистояння та запеклої конкуренції капіталістичної і соціалістичної систем в усіх сферах життя, гонки озброєнь, що тривала майже півстоліття. Публікація інформації про неї збіглася з відкриттям роботи першої сесії Верховної Ради СРСР. Подекуди ширилися чутки, що саме на ній буде оголошено про початок нової війни. Перші поверхові згадки про виступ Черчілля та міжнародна реакція на нього з'явились в українській пресі 9 березня 1946 року, 12 березня на передовій газет вийшла стаття «Черчіль брязкає зброєю». На останній сторінці газет було вміщено купюризований виклад промови екс-прем'єр-міністра Великобританії.
14 березня 1946 році у газеті «Правда» вийшло друком інтерв'ю Йосифа Сталіна, в якому він прокоментував фултонську промову Черчілля, звинувативши його в упередженому ставленні до СРСР, підбуренні до війни, та оцінив промову як «небезпечний акт, розрахований на те, щоб посіяти зерна розбрату між союзними державами та ускладнити їх співробітництво». Глава СРСР маніпулятивно переповів виступ Черчілля та прокоментував його, зокрема представивши заклик Черчілля до тісної кооперації англомовних країн як ультиматум іншим визнати їхнє домінування, що ніби-то обернеться війною у разі незгоди. Цей заклик Сталін представив як «установка на війну, заклик до війни з СРСР».
Розширення радянської сфери впливу довкола своїх західних кордонів очіліьник СРСР представив як справедливе прагнення радянської держави убезпечити себе, називав закономірним зростання впливу комуністів у Східній Європі. Згадуючи втручання країн Антанти в події на території колишньої Російської імперії у 1917-1922 роках, Сталін нагадав про їх поразку. Сумніваючись у спроможності «Черчілля та його друзів» організувати «новий похід», він запевнив, що «вони будуть биті так само, як вони були биті у минулому, 26 років тому назад».
Після фултонської промови Черчілля слово «війна» знову стало широковживаним. Поширювали чутки про неминучість воєнного конфлікту і українські націоналісти, які покладали на війну Заходу та СРСР надії на продовження визвольної боротьби. Під впливом суспільних настроїв та непоінформованості іноді траплялися випадки паніки, коли громадяни масово скуповували предмети першої необхідності. Формування образу ворога в капіталістичних країнах стало в нагоді і керівництву СРСР, оскільки дозволяло переключити увагу населення з власних проблем на «підступні» дії ворогів, які чинять усілякі перешкоди.
З розпадом наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років радянського блоку у Східній Європі та дезінтеграцією СРСР «холодна війна» закінчилася. Її символічним завершенням стало падіння Берлінської стіни, зведеної за наказом Микити Хрущова у розпал протистояння капіталістичної і соціалістичної систем, і об'єднання Німеччини восени 1990 року.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Доктрина Трумена, 1947
• План Маршалла, 1947
• «Голлівудська десятка», 1947
• Створення НАТО, 1949
• «Полювання на відьом» Джозефа Маккарті, 1950
• Правила життя Вінстона Черчілля
• Початок розрядки напруженості між США і СРСР, 1972
• Нарада у Гельсінкі, 1975
• Об'єднання Німеччини, 1990
• Розпад СРСР, 1991