З метою посилення свого впливу на Балканах, а також перегляду підсумків провальної Кримської війни 1853-56 років царський уряд Росії скористався антитурецькими повстаннями в Боснії та Герцеговині і Болгарії, які відбулись в 1875–76 роках. Формальним приводом для конфлікту стала поразка Сербії у її війні проти Туреччини, і 31 жовтня 1876 року Росія висунула їй вимогу укласти перемир'я із Сербією. Росію підтримала Австро-Угорщина, а також Об'єднане князівство Молдови і Валахії, яке погодилось пропустити російські війська через свою територію. У квітні 1877 року Османська імперія відкинула проект реформ для балканських слов'ян, вироблений з ініціативи Росії на міжнародній Константинопольській конференції, і 24 квітня Росія оголосила їй війну.
Завдяки підтримці румун і болгар російська армія досить швидко форсувала Дунай, захопила Шипкинський перевал і після п'ятимісячної облоги примусила турецьку армію до капітуляції в Плевені (Болгарія), а в січні наступного року — в Адріанополі. Проте відсутність у Росії достатніх сил для наступу на Константинополь і не зовсім вдала кампанія на Кавказі, а також активна підтримка Туреччини з боку Великої Британії, яка ввела ескадру у Мармурове море, змусили царський уряд погодитись на підписання 3 березня 1878 року в Сан-Стефано, передмісті Стамбула (нині — район міста), попереднього мирного договору.
За його умовами Росія отримала частину Вірменії і південну частину Бесарабії (всупереч попередній угоді з Румунією). Туреччина визнала незалежність Об'єднаного князівства Молдови і Валахії, Чорногорії і Сербії, а також зобов'язувалась надати самоуправління Боснії і Герцеговині. Крім того створювалась також автономна держава Велика Болгарія, до складу якої увійшла північна її частина, а також, Східна Румелія і Македонія; з Болгарії виводились турецькі війська, а замість них терміном на два роки вводились російські.
У червні-липні 1878 року за ініціативи Австро-Угорщини та Великобританії був скликаний Берлінський конгрес, який мав підвести остаточні підсумки Російсько-турецької війни. Основні його рішення були досягнуті попередньо шляхом сепаратних і таємних двосторонніх угод і, вцілому, підписаний 13 липня Берлінський трактат значно звужував досягнення Росії. Були також враховані невдоволення Сербії та Румунії, які вважали себе обділеними, а також загальне невдоволення великими територіальними набуттями Болгарії. У результаті була визнана незалежність Чорногорії, Об'єднаного князівства Молдови і Валахії та Сербії; територія Сербії значно збільшувалась за рахунок Чорногорії та, головним чином, Болгарії, яка також втрачала Північну Добруджу (відійшла Валахії взамін втрачених територій в Бесарабії), Східну Румелію та Македонію (відійшли Туреччині), а Боснія і Герцеговина відходили до Австро-Угорщини.
Остаточне рішення про збільшення території Греції повинно було визначитися подальшими переговорами, які завершилися в 1880 році передачею Греції Фессалії і частини Епіру при збереженні Албанії під турецьким контролем. Невдоволення балканських країн Сан-Стефанським договором і Берлінським трактатом привело до двох Балканських воєн у 1912-13 роках — в ході першої з них Османська імперія втратила майже всі свої володіння в Європі (за виключенням Східної Фракії), а вході другої, викликаної територіальними претензіями Болгарії, Болгарія втратила більшу частину територій, які вона придбала в Першій Балканській війні.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Одинадцята Російсько-турецька війна, 1877
• Незалежність Румунії, 1877
• Завершення Берлінського конгресу, 1878
• Третє Болгарське царство, 1908
• Боснійська криза, 1908
• Перша балканська війна, 1912