Юлій Цезар вперше був призначений диктатором під час Громадянської війни рішенням претора Марка Емілія Лепіда влітку 49 року до н. е. для організації виборів у Римі. Він у цей час перебував в Іспанії, переслідуючи війська Помпея, і після повернення до столиці склав свої повноваження. Вдруге Цезар був заочно призначений диктатором восени 48 року до н. е. за ініціативою консула Публія Сервілія Ісавріка коли перебував з військом у Єгипті — отримавши необмежені повноваження на рік (замість традиційних шести місяців), Цезар призначив своїм помічником (начальником кавалерії) Марка Антонія, якого направив на Апенніни для управління Італією.
Після отримання вирішальної перемоги у битві при Тапсі (нині — Туніс) у 46 році до н.е., коли Цезарю підкорилась уся Північна Африка, він був утретє призначений диктатором, тепер вже на десять років, що, враховуючи його вік, 54 роки, розглядалось як пожиттєвий термін. Відмовившись від необмежених повноважень, наступнорго року Цезар був укотре обраний консулом і, здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, повернувся в Рим, де рішенням сенату доповнив своє ім'я титулом «імператор», яке використовувалось для позначення полководця-переможця.
14 лютого 44 року до н.е. Імператор Гай Юлій Цезар учетверте став диктатором і другим, після Луція Корнелія Сулли, хто всупереч римській традиції отримав повноваження без всяких часових обмежень. Однак, на відміну від Сулли, який відмовився від диктаторських повноважень після завершення реформ, Цезар став першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити довічно. Як цензор він мав право визначати склад сенату, як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети, що позбавляло народні збори реального впливу на політичні процеси.
Це викликало невдоволення у вищих колах Риму — після того як на його честь було перейменовано місяць квінтіліс, а на святі в честь бога Луперка Цезар з'явився в одязі давньоримських царів з золотим вінком і прийняв з рук консула Марка Антонія царську діадему, республіканська опозиція з числа найближчих сподвижників Цезаря вирішили діяти і 15 березня 44 року до н. е. вбила його під час засідання сенату. Однак, сподівання відновити у Римі республіку виявились марними — у країні почалась чергова громадянська війна, яка закінчились через 17 років проголошенням внучатого племінника Цезаря Октавіана Августа першим імператором Риму.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Диктатор Луцій Корнелій Сулла, 82 до н. е.
• Рубікон Юлія Цезаря, 49 до н. е.
• Убивство Юлія Цезаря, 44 до н. е.
• Правила життя Юлія Цезаря