Віктор Ільїн народився у Ленінграді у 1947 році, виховувався у прийомній родині. Після закінчення у 1968 році місцевого топографічного технікуму був призваний до лав Радянської Армії і сдужбу проходив у 61-му геодезичному загоні Ленінградського воєнного округу у місті Ломоносов.
Вранці 21 січня 1969 року, перебуваючи у наряді черговим офіцером, молодший лейтенант Ільїн самовільно покинув частину, попередньо викравши два пістолети Макарова та чотири магазини до них, і ранковим авіарейсом вилетів до Москви, де наступного дня мали відбутися урочистості з нагоди успішного запуску комічних кораблів "Союз-4" та "Союз-5". і повернення на Землю Владіміра Шаталова, Алєксея Єлісєєва, Євгенія Харунова та Бориса Волинова. Церемонія передбачала, що космонавтів в аеропорту "Внуково" зустріне Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, після чого відбудеться їх нагородження у Кремлі за присутності офіційних осіб та гостей.
У Москві Ільїн зупинився у свого дядька, міліціонера на пенсії. Викравши у нього форму, 22 січня Ільїн відправився до Кремля, де без жодних ексцесів під виглядом міліціонера з очеплення зайняв зручну позицію вздовж шляху урядового кортежу.
О 14-15, знизивши швидкість на повороті, на територію Кремля через Боровицькі ворота почала в'їжджати колона машин. Пропустивши першу з них, із відкритим верхом, в якій їхали "винуватці" урочистостей (через морозну погоду з аеропорта космонавтів везли закритою машиною і лише при в'їзді на Красну площу пересадили в кабріолет), Ільїн вийшов назустріч другій, в якій на його думку мав їхати Брежнєв, і відкрив вогонь з двох пістолетів, які ховав у рукавах шинелі. За 6 секунд він випустив 11 куль (ще 5 лишилося в магазині), смертельно поранивши водія Іллю Жаркова, який помер через чотири дні у лікарні так і не прийшовши до тями. Поранення також отримав і один з мотоциклістів урядового кортежу, Васілій Зацепілов, який собою закрив нападнику лінію обстрілу і, падаючи, збив з ніг Ільїна, якого затримали офіцери з міліцейського очеплення.
Космонавти, які їхали у обстріляній машині, встигли пригнутися і відбулися переляком — розбите скло поранило обличчя Георгію Береговому, а одна з куль подряпала спину Андріяну Ніколаєву, який, сидячи на передньому сидінні, зумів перехопити управління машиною і зупинити її. Леонід Брежнєв, котрий був у четвертій машині кортежу, ще до інциденту заїхав у Кремль через інші ворота.
Пряма телетрансляція урочистостей була негайно перервана і поновилась лише з Георгіївського залу Кремля, де церемонію нагородження вів Голова Верховної Ради СРСР Микола Підгорний. Радянська преса розповсюдила повідомлення, що теракт був спрямований проти космонавтів, хоча вже на першому допиті, який відбувся через три години після інциденту за присутності голови КДБ Юрія Андропова, Їльїн зізнався, що метою його замаху був саме Брежнєв.
Їльїну було висунуте звинувачення у спробі теракту, вбивстві, крадіжці зброї та дезертирстві.
Експертиза в Інституті імені Сербського визнала Віктора Ільїна недієздатним. У березні 1970 року його без суду помістили до однієї з найсуворіших психіатричних лікарень Радянського Союзу — Казанської спеціальної психіатричної лікарні, де утримували протягом 18 років у чотириметровій одиночній палаті. Перші три роки він був позбавлений можливості читати газети та слухати радіо. У 1988 році Ільїн був переведений до ленінградської психіатричної лікарні, а в березні 1990 року Військова колегія Верховного суду СРСР постановила звільнити його як такого, що "не становить суспільної загрози".
Мотиви замаху на Брежнєва так і залишились до кінця нез'ясованими. За однією з версій, Ільїн був критично налаштований щодо радянського режиму і прагнув його зміни, за іншою — це була реакція на стрес психічно неврівноваженої людини, що дізналась про своє всиновленим з дитячого будинку. В публіцистиці також є версія, що таким чином Ільїн прагнув привернути увагу дівчини, яка його кинула, та конспірологічна теорія про спробу фізичного усунення Брежнєва незадоволеною частиною партійної номенклатури, а Ільїн нібито був обраний на цю роль через свої антирадянські переконання. Сам Ільїн після звільнення не коментував мотиви свого вчинку, наголошуючи, що шкодує лише про загибель невинної людини.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Леонід Брежнєв — Перший секретар ЦК КПРС, 1964
• Смерть Леоніда Брежнєва, 1982
• Замах на Михайла Горбачова, 1990