Античність (гр.) - давньогрецький, давньоримський світ, його культура.

Апіс (гр., з єгип. Хапі) - в Стародавньому Єгипті священний бик, якого шанували як земне втілення бога Пта.

Апокрифи (гр., αποκρυφος — таємничий, захований) - 1. Релігійні твори, які не визнавалися церквою канонічними й заборонялися. 2. Твори сумнівної історичної вірогідності, часом писані як свідома містифікація. 3. Твори невідомого походження, безпідставно приписувані якомусь авторові.

Аполлінарії (гр.) - щорічні ігрища на честь Аполлона у Давньому Римі.

Арамейці (вл.) - мешканці країни Арам, що нібито існувала на місці теперішніх Сирії та Месопотамії.

Аріанство (вл.) - течія в християнстві в 4 — 6 ст., засновником якої був священик Арій з м. Александрії. Заперечуючи офіційне вчення церкви про єдину суть трійці, аріанці твердили, що "син божий" (Христос) нижчий за "бога — отця".

Арії (санскр. ārya — благочестивий) - арійці, ар'яни. 1. Самоназва народів індоєвропейської мовної сім'ї, що говорили давньоіндійськими мовами і проживали на території сучасних Ірану та Індії в II—I тисячоліттях до н. е. 2. Європейська гілка індоєвропейських народів, на противагу східним індоіранським чи індоєвропейським народам. 3. заст. Носії індоєвропейських мов і їхні сучасні нащадки.

Арійці (санскр.) - 1. Назва індійців, іранців та інших народів, які говорять мовами східної групи індоєвропейських мов, перенесена пізніше на всі народи, які розмовляють індоєвропейськими мовами. 2. У расистській німецькій літературі — представники "вищої" німецької раси.

Аріман (гр.) - грецька назва Анхра-Майнью — злого бога в зороастризмі.

Архангел (від гр. αρχι — старший і άγγελος — посланець) - восьмий з дев'яти ангельських чинів у в християнському віровченні; старший ангел.

Архетип (від гр. ἀρχή — початок і τυπος — відбиток, форма, зразок) - праформа, прототип — первісна форма для наступних утворень; початкова форма чогось. В «аналітичній психології» К.Г. Юнга А. — компоненти «колективного підсвідомого», які сформувалися у найдавніші часи і визначають структуру моральної, естетичної і пізнавальної діяльності людини.

Архідиякон (від гр. ἀρχι — старший, головний) - старший диякон, який служить при митрополиті.

Архієпископ (гр.) - духовне звання, середнє між єпископом і митрополитом.

Архімандрит (гр., букв. — старший над паствою) - у православній церкві титул настоятелів великих монастирів, ректорів духовних семінарій, глав духовних місій; титул ігумена монастиря. Вперше титул А. введено у християнській церкві в 5 ст., а в Київській Русі — з 12 ст. А. обирався пожиттєво з правом носити митру і жезл.

Аси (давньосканд. áss) - у давньоскандинавській і давньогерманській міфології — один із кланів вищих богів.

Аскет (від гр. ασκεσις — вправа) - 1. Людина, що практикує аскезу. 2. У давнину — християнський подвижник, пустельник. 3. перен. людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби.

Аскетизм (від гр. ασκεσις — вправа) - 1. Релігійно-етичне вчення, що полягає у проповіді зречення радощів життя, відлюдництва й "умертвіння" плоті; аскеза. 2. перен. Надзвичайна стриманість, відмова від життєвих благ.

Астрологія (гр.) - відома з давніх часів наука, що визнає безпосередній зв'язок між розташуванням і рухом небесних тіл та явищами суспільного життя, долею людини і т. ін.

Атлант (гр.) - 1. У грецькій міфології — велетень, якого Персей обернув на Африканську гору, що підпирає небосхил. 2. архіт. Колона у вигляді чоловічої постаті, що підтримує перекриття будівлі, портик, балкон. 3. анат. Перший шийний хребець у земноводяних, плазунів, птахів і ссавців.

Атлетика (гр.) - 1. У давніх греків мистецтво досягати гармонійного фізичного розвитку за допомогою фізичних вправ. У сучасному фізичному вихованні розрізняють легку А. (біг, ходіння, стрибки, метання) і важку А. (підняття ваги — гирі, гантелі, штанги). 2. Вид циркового мистецтва.

Аутодафе (ісп., порт., auto da fe — акт віри) - 1. Церемонія привселюдного каяття грішника. 2. У середні віки — прилюдне спалення на вогнищі людей, оголошених інквізицією єретиками, або т. зв. єретичних творів.

Ахіллес (гр.) - Ахілл; 1. У давньогрецькій міфології найхоробріший герой Троянської війни. За міфом, єдиним вразливим місцем на тілі А. була п'ята. 2. перен. Ахіллесова п'ята — найвразливіше місце.

Ашура (араб : عاشوراء — десятий) - звичай самокатування у шиїтів під час релігійних церемоній, запроваджених у пам'ять великомученика імама Хусейна ібн Алі, онука Мухаммеда. Проводиться на десятий день місяця мухаррам за ісламським календарем і знаменує собою кульмінацію жалоби. Інша назва — шахсей-вахсей.

Аякси (гр.) - 1. Ім'я двох міфологічних героїв, які разом вершили подвиги під час Троянської війни. 2. перен. два Аякси — нерозлучні друзі.

Аят (араб. آية‎‎ — знак, знамення) - 1. Найдрібніша структурна одиниця Корану. 2. У широкому розумінні — короткий повчальний вірш.

Аятола (араб. آية الله‎‎ — знамення Аллаха) - почесне звання шиїтських богословів, які мають право самостійно виносити рішення з питань ісламського права.

Бавкіда (гр.) - 1. Ім'я міфічної жінки, що щасливо прожила все своє життя зі своїм чоловіком Філемоном. 2. перен. Втілення вірної жінки.

Багауди (лат. bagaudae від кельт. baga – боротьба) - учасники повстань соціальних низів — зубожілого вільного населення, колонів, рабів — у Галлії та Північній Іспанії в III-V ст. н. е. проти рабовласницького Риму.

Базилевс (гр.) - 1. Назва грецьких монархів у Гомера. 2. Один з титулів візантійських імператорів з 7 ст.

Базиліани - 1. Ченці католицького ордену, заснованого у Візантії за статутом, що його склав богослов Василій Великий. 2. Ченці уніатського ордену, заснованого у Західній Білорусії та Західній Україні після Брестської унії 1596 року.

Базиліка (лат., від гр., царський дім, палац) - 1. У стародавніх греків і римлян — критий будинок на колонах, що був місцем торгівлі, суду, нарад. 2. Храм чотирикутної форми з портиками і рядом колон.

Базиліки (гр., царський) - збірка візантійського права (видана в 890 р. ).

Бальдур (старосканд., англосакс., володар) - Бальдуар; у скандінавській міфології бог добра й краси.

Бан (1) (лат. ban – забороняти) - 1. За середньовіччя — право глави держави здійснювати найвищу владу (судовий Б., військовий Б.). 2. Поширення судово-адміністративної влади феодала на певну територію. 3. Дрібна срібна монета у Словенії, Валахії, Молдові та на Буковині. 4. Середньовічний титул та посада в країнах східної та південної Європи.

Баптисти (гр., хреститель, від занурюю, хрещу) - послідовники протестантської секти у християнстві, за віровченням якої "спасіння" можливе лише через особисту віру в Христа, а не через посередництво церкви; Б. практикують хрещення дорослих на основі "свідомої віри".

Басилевс (гр.) - басилей; 1. В Стародавній Греції спочатку правитель поселення, пізніше — вождь племені або союзу племен. 2. У давньогрецьких містах-державах — службові особи, які виконували релігійні функції. 3. В елліністичних державах — титул царя, монарха, у Візантії — імператора.

Бахус (гр.) - Вакх; бог вина, виноробства і веселощів в античній міфології.

Беатифікація (лат. beatificatio від beatus — блаженний і facio — роблю) - акт зарахування тієї або іншої особи до лику блаженних у Католицькій церкві. Б. — нижчий рівень у процесі підготовки канонізації. З VIII століття право Б. належить винятково папі Римському.

Бінді (санск. बिन्दि — крапля, крапка) - знак правди, так зване «третє око» — прикраса на чолі у вигляді темної крапки (традиційно) або ж коштовної прикраси, мальованого символу чи певного знаку.

Брахма (санскр.) - один з найвищих (поряд з Шівою і Вішну) богів у брахманізмі й індуїзмі.

Брахман (санскр.) - 1. В індійській ідеалістичній філософії — безособовий божественний абсолют, який нібито лежить в основі всіх речей; "світова душа". 2. Жрець, представник вищої касти в Індії.

Брахманізм (санскр.) - релігія раннього рабовласницького суспільства в Індії, що склалася в 1-й половині 1-го тис. до н. є. як розвиток ведизму. Від назви ритуальних текстів — Брахманів.

Бреве (лат. breve — коротке) - коротке офіційне послання папи римського з другорядниих питань церковного і світського життя.

Бревіарій (лат. breviarium від brevis — короткий) - у християнстві — літургійна книга, що містить чинопослідування у канонічні години; требник, часослов.

Будда (санскр., Буддха, букв. — просвітлений) - 1. У буддизмі істота, що досягла найвищої святості. Від прізвиська напівлегендарного засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами, якого називали Буддха. 2. В індуїзмі — дев'ятий канонічний аватар Вішну (не визнається буддистами).

Буддизм (санскр. вчення Просвітленного) - релігійно-філософське вчення про духовне пробудження. Основні положення викладені в Чотирьох шляхетних істинах: життя неминуче пов'язане зі стражданнями, причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод, щоб уникнути страждань, слід звільнитися від жаги буття і досягти повного заспокоєння (нірвани). Б. — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виник у Індії в 6-5 ст. до н.е. Поширений у Південно-Східній Азії, Цейлоні, Китаї та Монголії.

Буддист (санскр.) - послідовник буддизму.

Буколи (вл.) - учасники антиримського повстання в Єгипті в 2 ст. н. є. Від назви місцевості в дельті Нілу — Буколії, де в той час скупчувалися селяни-втікачі.

Буколіка (давньогр. βουκολικός — пасторальний, сільський) - жанр античної поезії, що романтизує сільське життя.

Буле (гр., рада) - у Стародавній Греції рада старійшин, дорадчі збори в містах — полісах — один з найвищих органів виконавчої влади.

Булла (лат. bulla — кулька) - 1. Папська грамота, указ чи патент, з металевою (свинцевою) чи (в особливих випадках) золотою печаткою. 2. Печатка, що скріплює папської Б. 3. Спеціальний вид амулету, в який поміщались лікарські речовини.

Бурса (лат., гаманець, торба, гр., мішок) - 1. В середні віки гуртожиток для бідних студентів, котрий утримувався частково за рахунок університетів, частково — за рахунок пожертвувань, зібраних студентами. 2. Чоловіча духовна школа у 18 — середині 19 ст. в Росії. 3. Збірна назва вихованців бурси — бурсаків. 4. анат. Слизова сумка.

Бурхан (монг.) - скульптурне чи живописне зображення божеств ламаїстського пантеону і обожнених лам у віруючих бурятів, монголів і калмиків.

Бухта (1) (нім., від гнути, згинати) - затока, що заходить у сушу. 3 обох боків Б. захищають від хвиль острови або миси.

Буцентавр (гр.) - у грецькій міфології — потвора з людським обличчям, воловими і кінськими членами.

Буцефал (гр.) - ім'я коня Александра Македонського. 2. перен. Необ'їжджений норовистий кінь.

Ваал (семіт., ба'ал — пан) - 1. В релігії Стародавньої Фінікії, Сірії, Палестини бог родючості, вод, війни тощо. 2. перен. служіння Ваалу — гонитва за матеріальними благами.

Вайшії (санскр.) - члени однієї з чотирьох каст у Стародавній Індії, до якої входили купці, землероби, скотарі, деякі ремісники.

Вайшнавізм - один з основних напрямів індуїзму. Визнає найвищим божеством одного з богів індуїстської трійці (трімурті)- Вішну.

Вакуф (араб. وقف — відрахування) - в мусульманських країнах — майно, надане державою або окремою особою найчастіше мечеті, школі, благодійній установі у вигляді дару або на підставі заповіту. В., як правило, є нерехумість (в т.ч. земля), дохід з якої йде на утримання мечетей, мусульманських шкіл, громадських установ. За з нормами шаріату, така нерухомість не підлягає відчудженню і оподаткуванню.

Вакх (гр.) - бог вина, виноробства і веселощів в античній міфології.

Вакхабізм - релігійно-політична течія в ісламі, заснована в кінці 18 ст. Мухаммедом ібн-Абд-аль-Ваххабом, яка закликала до об'єднання аравійських племен у боротьбі проти турецького панування. Нині ваххабізм — офіційна ідеологія в Саудівській Аравії.

Вакхабіти - послідовники релігійно-політичної течії вакхабізму.

Вакханалія (лат.) - 1. В античні часи свято, оргія на честь Вакха. 2. перен. Бенкетування, п'янство.

Вакханка - 1. В античному світі жриця Вакха, учасниця вакханалій, супутниця Вакха. 2. перен. Жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті.

Валгалла (старо-сканд., палац загиблих) - у давньоскандінавській міфології палац бога Одіна, рай для загиблих лицарів, де вони проводять час у безперервних розвагах.

Вальденси - прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник — купець П. Вальдо, звідки й назва). В. проповідували відмову від приватної власності, повернення до раннього християнства.

Валькірії (нім., від старо-сканд., та, що вибирає вбитих) - у давньоскандінавській міфології войовничі діви-богині, що допомагали героям у битвах, а після битв супроводили найхоробріпшх із загиблих воїнів до Валгалли.

Вальпургієва ніч (вл.) - 1. У давніх германців поганське свято початку весни, під час якого, за легендами, нібито відбувався "відьомський шабаш". Від імені католицької святої Вальпургії, день пам'яті якої збігався в святом. 2. перен. розгульна вечірка.

Вампір (фр., нім.) - 1. Міфологічний образ у фольклорі європейських народів — мрець, який нібито виходить з могили, щоб ссати кров людей. Інша назва — упир. 2. Рід кажанів родини листоносих. 3. перен. кровопивця.

Вандали (лат. Vandili) - 1. Давньогерманські племена, відомі жорстокими війнами з Римом, де знищили ряд творів мистецтва. 2. перен. Неуки, руйнівники культури і мистецтва.

Варвари ( лат. barbarus від гр. βάρβαρος — іноземний) - 1. У давніх греків і римлян — чужоземці з незнайомою мовою і звичаями; негреки, жителі з поза меж Римської імперії. 2. перен. Жорстокі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей; дикуни.

Вардапет (вірм.) - учений чернець у вірменів.

Варна (санскр., букв. — якість, колір, категорія) - у Стародавній Індії кожна з чотирьох станових груп: брахмани, кшатрії, вайші, шудри.

Варфоломіївська ніч - 1. Масове вбивство гугенотів католиками в Парижі вночі проти 24 серпня 1572 р. (день святого Варфоломія). 2. перен. організовані масові вбивства людей.

Василіани (лат.) - 1. Ченці католицького ордену, заснованого у Візантії за статутом, що його склав богослов Василій Великий. 2. Ченці уніатського ордену, заснованого у Західній Білорусії та Західній Україні після Брестської унії 1596 року.

Василіск (гр., дракон, царьок) - 1. Казкова потвора з головою півня, тулубом жаби, хвостом змії та короною на голові, що вбивала своїм поглядом. 2. Рід ящірок з родини ігунових.

Ватикан (іт.) - 1. Палац папи римського на Ватиканській горі в Римі, тут близько 20 000 кімнат, де знаходяться архіви, музеї, бібліотека тощо. 2. Папська курія.

Ведаїзм (санскр.) - ведизм; в Індії найдавніша релігія, для якої характерні обожнювання сил природи, згодом — суспільних сил, культ предків.

Веданта (санскр., кінець, завершення Вед) - 1. Релігійно-філософське вчення в Індії. 2. Давньоіндійські трактати філософсько-містичного змісту, що містилися наприкінці Вед (звідси й назва).

Веди (санскр. वेद — вчення, знання) - священні тексти індуїзму, які були створені в II—I тис. до н. е. і записані ведичним санксритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. В. складаються з 4-х частин: Ригведи — В. гімнів, Самаведи — В. пісень, Яджурведи — В. жертвоприношень та Артхарваведи — В. заклинань. Спочатку В. передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до учня, і були записані пізніше, коли священики-брахмани склали спеціальний алфавіт деванагарі для запису санскриту. У класифікації індуїстських свящинних текстів В. належать до текстів одкровення — шруті. Кожна В. має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Ведизм (санскр.) - в Індії найдавніша релігія, для якої характерні обожнювання сил природи, згодом — суспільних сил, культ предків.

Вельзевул (семіт., ба'ал зебуб, букв. — господар мух) - у ранньохристиянській релігії володар демонів, диявол.

Велярії (лат.) - раби, що оберігали вхід до покоїв у стародавніх римських імператорів.

Вендета (іт. vendetta — помста) - звичай кривавої помсти за вбитого родича, що виник у первісному суспільстві, де були відсутні інші засоби правового регулювання. Звичай кровної помсти є елементом правових систем, в яких держава або не існує або не в змозі забезпечити правопорядок (відсутність монополії права на насильство у держави). У такій ситуації за вбивство сім'я жертви карає сім'ю злочинця, щоб відновити сімейну честь. В якості сім'ї можуть виступати, залежно від звичаїв, не тільки біологічні родичі, але і весь клан чи групування. В ряді країн (Корсика, Сардінія) В. існувала до початку ХХ ст.

Венеди (лат. Venedi) - збірна назва індо-європейських племен, які в античні часи населяли балтійське узбережжя Центральної Європи між ріками Одер і Вісла, згодом — розселились до Дніпра на сході і Карпат на півдні.

Венера (лат.) - 1. В давньоримській міфології богиня кохання та жіночої вроди. 2. Друга за віддаленням від Сонця велика планета сонячної системи.

Вергельд (нім. Wergeld — ціна людини) - у звичаєвому праві раннього феодалізму — грошове відшкодування за вбивство або каліцтво людини. Його розмір залежав від соціального статусу жертви, його статі чи віку.

Веста (лат. Vesta) - 1. Греко-римська богиня домашнього вогнища. 2. Найяскравіша та єдина видима неозброєним оком мала планета (астероїд).

Весталки (лат. vestales) - у Стародавньому Римі — жриці богині домашнього вогнища й родинного життя Вести; обирались поміж дівчаток віком 6-10 років з аристократичних родин і до 30 років дотримувались обітниці цнотливості; серед обов'язків — підтримка священного вогню і порядку в храмі.