А...
префікс, що означає заперечення, відсутність, напр. алогічний, афонія, анаероби.
Абджад
тип фонетичного письма, що передає лише або переважно приголосні звуки. Інша назва — консонантне письмо.
Абецадло
1. Абетка, азбука, альфабет, алфавіт. 2. Сім перших літер латинської абетки, які вживаються у нотному співі.
Абецедарій
1. Буквар. 2. Форма середньовічної поезії, в якій перші літери кожної строфи або кожного віршованого рядка або перші букви кожного слова розташовані в абетковому порядку.
Аблатив
лінгв. латинська назва орудного відмінка — відкладний відмінок. Слов'янським мовам не притаманний.
Аблаут
морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах, напр., везти — возити. Інша назва — апофонія.
Абревіатура
1. Скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному і писемному мовленні; складноскорочене слово, утворене різними способами, а також загальноприйняті скорочення слів, напр., ООН, США. 2. юр. Короткий виклад справи у нотаріальному записі. 3. Знаки скорочення нотного письма.
Абревіація
1. лінгв.Утворення нових слів шляхом поєднання початкових складів кількох слів або перших літер слів словосполучення. 2. біол. Скорочення індивідуального розвитку органів або їхніх частин; спричинює недорозвиненість або повну втрату органів у нащадків.
Абруптиви
зімкнуто-гортанні, вибухові приголосні, при утворенні яких стається додаткове стиснення і підйом гортані, в результаті чого повітря викидається різким поштовхом. Зустрічаються, як правило, в мовах гірських — індіанських, кавказьких, африканських — народів.
Автологія
1. Вживання слів у їх прямому значенні на відміну від переносного. 2. Промова без риторичних прикрас.
Автонім
справжнє ім'я автора твору, що пише під псевдонімом.
Ад'єктивація
перехід різних частин мови в прикметник. Найчастіше це спостерігається у випадку дієприкметників — при А. вони втрачають свої дієслівні властивості і починають позначати незмінну ознаку — напр., згущене молоко, блискуча кар'єра, мисляча істота.
Адстрат
мова прийшлого чи сусіднього населення, яка вплинула на мову корінних жителів певної місцевості і збереглася поряд з нею.
Адьюванто
апостеріорна штучна мова, лексично та граматично близький до есперанто та ідо; створена французьким філологом Луї Бофроном (1855-1935 рр.).
Акронім
абревіатура, утворена з початкових букв слів або словосполучень, напр., АЕС, ЄС.
Акростих
вірш, у якому перші літери (рідше — останні) кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше ім'я того, кому А. присвячується.
Акузатив
лінгв. знахідний відмінок.
Алегорія
1. Іносказання. 2. Втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття.
Алітерація
повторення однорідних приголосних звуків у вірші, реченні, строфі для досягнення більшої звукової виразності.
Алогізм
1. Непослідовність у міркуваннях, викликана порушенням законів логічного мислення. 2. філос. Ідеалістичне вчення, яке твердить, що знання досягають через віру, одкровення, інтуїцію. 3. Літературний прийом, який полягає у навмисному порушенні (розриві) логічного зв'язку з метою створення комізму, іронії і т. ін.
Алонім
1. Варіантна назва особи, географічного об'єкта (Константинополь — Стамбул, Георгій — Юрій). 2. Справжнє прізвище якоїсь особи, взяте автором для свого псевдоніма.
Амфіболія
вираз, який можна тлумачити двозначне.
Амфібрахій
віршовий розмір на чотири мори з трискладовою стопою і наголошеним (довгим) другим складом.
Анадиплосис
стилістична фігура; початок нового віршового рядка чи фрази тими словами, якими закінчувалися попередній рядок чи фраза. Інша назва — епаналепсис.
Анафора
стилістичний прийом, повторення слова, звуків або синтаксичних конструкцій на початку віршових рядків, строф.
Андронім
суфіксів для творення А.: -иха, -ка, -янка, -иня, -аня, -уля, -ова, -овка, -ина, -а.">вид антропоніма — ім'я, що переходить на жінку від її чоловіка, напр., Кайдашиха від Кайдаша ("Кайдашева сім'я" І.Нечуя-Левицького). В українській мові вживається 10 суфіксів для творення А.: -иха, -ка, -янка, -иня, -аня, -уля, -ова, -овка, -ина, -а.
Антоніми
пари слів з протилежними значеннями.
Антропоніміка
розділ лексикології, який вивчає власні імена людей.
Анусвара
носовий призвук у кінці голосного звука.
Аорист
видо-часова дієслівна форма давніх індоєвропейських мов, що виражала минулу дію без вказівки на її тривалість. В українській мові 14-15 століть уже майже не вживалсиь. У сучасній українській літературній мові А. вживається для стилізації під давню мову: «Владимир князь перед народом Убив старого Рогволода, Потя народ, княжну поя, Отиде в волості своя» (Т. Шевченко).
Апікальний
1. анат. Звернений угору, верхівковий. 2. А-ні приголосні — передньоязичні приголосні.
Апострофа
стилістична фігура: звертання до відсутньої особи як до присутньої, до мертвого як до живого, до предмета як до людини.
Апофегма
короткий і влучний повчальний вислів, повчальна сентенція; максима, афоризм.
Апофонія
морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах; те ж саме, що й аблаут.
Аруз
аруд; система віршування, що використовується в арабській, перській і тюркомовній писаній поезії.
Архе...
у складних словах означає початок.
Архео...
у складних словах означає стародавній, належний до давнини.
Архі...
1. Префікс, за допомогою якого виражають найвищий ступінь ознаки, що міститься у другій частині слова; значенням близький до "дуже", "найбільший". 2. Перша частина складних слів, що вказує на старшинство у церковному званні.
Бустрофедон
спосіб письма, за яким рядки пишуться справа наліво та навпаки у залежності від його парності. Використовувався в крітському, хетському, південноаравійському, етруському й грецькому письмі.
Велярний
приголосний звук, що утворюється шляхом підняття задньої частини спинки язика до піднебіння (напр., приголосні к, х).
Вербалізація
1. лінгв. синтаксичний перехід частин мови в розряд дієслів. 2. Словесний опис. 3. психол. точний словесний опис емоційного стану.
Вербалізм
марнослів'я; намагання приховати за великою кількістю наукових термінів відсутність глибоких знань і серйозної думки.
Вербальний
словесний, усний; В-а нота — дипломатична нота без підпису, скріплена печаткою; прирівнюється до усної заяви.
Вокабула
1. Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою. 2. Окреме слово як предмет лексикології. 3. Заголовок словникової статті.
Вокабулярій
короткий словник до хрестоматії або окремих частин підручника.
Вокатив
кличний відмінок (напр., "батьку").
Газель (1)
особлива форма перської і арабської поезії, поширена й у європейській літературі: 10-12 двовіршів, об'єднаних однією римою, — перший рядок римується з парними рядками, а інші — не римуються; газаль.
Гексаметр
віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль з постійною цезурою; гекзаметр.
Генітив
родовий відмінок.
Гіпербола
1. Плоска крива, що є геометричним місцем точок площини, для кожної з яких різниця віддалей від двох даних точок цієї площини (фокусів Г.) є величиною сталою. 2. Стилістична фігура, в якій перебільшено певну ознаку, щоб посилити виразність мови (напр., безкраїй степ). Протилежне — літота.
Глаголиця
поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, що вона створена св. Костянтином (Кирилом) Філософом для запису церковних текстів слов'янською мовою.
Глоса
1. Маловживане чи незрозуміле слово, вираз і пояснення до нього. 2. Трюк, у якому замість загальновживаного використано менш вживане. 3. Вірш, що починається епіграфом і кожна децима закінчується відповідно рядком з епіграфа.
Глосарій
тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.
Глосатор
тлумачник старовинних і малозрозумілих слів.
Глосематика
лінгвістична теорія, що орієнтується на схематизований опис мовної структури й абстрагується від конкретно-звукового і конкретно-семантичного аспектів мови.
Глотохронологія
1. Розділ лексиколога. Вивчає темпи мовних змін, щоб визначити ступінь давності виникнення окремих систем і моделей, їх співвідношення в межах даної мовної сім'ї. 2. Метод датування, що його застосовують для визначення тривалості роздільного існування двох споріднених мов. Грунтується на підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їхньому основному словнику.
Гоноратив
граматична категорія, що передає ставлення мовця до особи, про яку йдеться. Виділяють три групи форм Г.: власне гоноративне (шанобливе), депрециативне (скромне) і нейтральне.
Грамема
елементарна одиниця граматичного значення.
Датив
давальний відмінок.
Дентальний
зубний; Д. звук — зубний приголосний (напр., д, т, з, с).
Дисфемізм
троп, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. Протилежне — евфемізм.
Дифтонг
лінгв. сполучення двох голосних звуків, що вимовляються як один склад; двоголосний.
Ді...
у складних словах означає "подвійний", "двічі".
Діакритики
надрядкові, підрядкові чи середрядкові знаки при букві, за якими розрізняють вимову одної і тіє ж букви (літери); діакритичні знаки.
Діатриба
1. Жанр античної літератури — невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему. 2. Нещадна, сувора, різка критика.
Дорсальний
1. Спинний, частина тіла (поверхня, органи) людини або тварини, розміщена на спині, звернена в бік спини. Протилежне — вентральний. 2. мовозн. Приголосний звук, при утворенні якого спинка язика торкається піднебіння й альвеол.
Евфемізм
заміна слів з грубим або непристойним змістом чи забарвленням на слова й вирази, які виражають цей зміст у пом'якшеній формі або завуальовано (напр., "говорити неправду", замість "брехати").
Евфонія
1. Гармонійний добір звуків у тексті художнього твору. 2. Уникання в мові нехарактерних для неї сполучень звуків; доброзвучність, милозвучність.
Елатив
1. Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2. Відмінок із значенням виходу в деяких мовах (т. зв. вихідний в угро-фінських мовах).
Елегія
1. Один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2. Музичний твір задумливого, сумного характеру.
Елізія
лінгв. випадання кінцевого голосного в слові, що стоїть перед словом з початковим голосним; злиття голосних.
Епаналепсис
те саме, що й анадиплосис.
Епістрофа
риторична фігура, повторення того самого слова або звороту.
Епітет
художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Один з основних тропів мови.
Епіфора
стилістична фігура; повторення в кінці віршованих рядків, фрази однакових слів, виразів чи звукосполучень з метою посилення виразності та мелодійності мови.
Епонім
1. У давньогрецькій міфології — бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року. 2. У давніх афінян — перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік. 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.
Ергатив
відмінок у деяких мовах (напр., баскській); українській не властивий.
Етимологія
1. Розділ мовознавства, що вивчає походження слів. 2. Пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.
Етимон
первісна форма або значення слова.
Етноніміка
розділ лексикології, який вивчає назви племен, народностей і народів.
Ехолалія
неконтрольоване автоматичне повторення слів, почутих в чужій мові. Спостерігається у дітей на етапі становлення мовлення і у дорослих при психічних захворюваннях (напр., аутизм, шизофренія).
Ідіолект
специфічні мовні особливості окремого носія мови, які проявляються в принципах підбору слів, граматичних та стилістичних особливостях, які характерні виключно для даної людини.
Ідіостиль
система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам окремого автора, яка робить унікальним втілений в цих творах авторський спосіб мовного висловлення; індивідуальний стиль.
Ім...
префікс, що означає заперечення, відсутність чогось або проникнення в щось.
Ін...
префікс зі значенням заперечення, відсутності чогось, проникнення у щось.
Індикатив
лінгв. дійсний спосіб дієслова.
Інтер...
префікс, який означає перебування між, поміж, періодичність дії, скасування, зниження.
Інтерфікс
структурна частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання.
Іронія
1. Прихована насмішка; глузування, кпини, сарказм, кепкування, глум. 2. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування.
Йонійський вірш
вірш, у якому чергуються два довгих склади з двома короткими.
префікс, що означає заперечення, відсутність, напр. алогічний, афонія, анаероби.
Абджад
тип фонетичного письма, що передає лише або переважно приголосні звуки. Інша назва — консонантне письмо.
Абецадло
1. Абетка, азбука, альфабет, алфавіт. 2. Сім перших літер латинської абетки, які вживаються у нотному співі.
Абецедарій
1. Буквар. 2. Форма середньовічної поезії, в якій перші літери кожної строфи або кожного віршованого рядка або перші букви кожного слова розташовані в абетковому порядку.
Айстра квітне у саду.
Аїр в лузі я знайду.
Бізон у двір забрався,
Баран його злякався.
Ведмеді вулика знайшли,
Вовки під деревом лягли.
Грак сидить на димарі,
Голуб в'ється угорі.
Дельфін живе в морях,
Дракон — лише в казках...
Олександр Олесь
Аблатив
лінгв. латинська назва орудного відмінка — відкладний відмінок. Слов'янським мовам не притаманний.
Аблаут
морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах, напр., везти — возити. Інша назва — апофонія.
Абревіатура
1. Скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному і писемному мовленні; складноскорочене слово, утворене різними способами, а також загальноприйняті скорочення слів, напр., ООН, США. 2. юр. Короткий виклад справи у нотаріальному записі. 3. Знаки скорочення нотного письма.
Абревіація
1. лінгв.Утворення нових слів шляхом поєднання початкових складів кількох слів або перших літер слів словосполучення. 2. біол. Скорочення індивідуального розвитку органів або їхніх частин; спричинює недорозвиненість або повну втрату органів у нащадків.
Абруптиви
зімкнуто-гортанні, вибухові приголосні, при утворенні яких стається додаткове стиснення і підйом гортані, в результаті чого повітря викидається різким поштовхом. Зустрічаються, як правило, в мовах гірських — індіанських, кавказьких, африканських — народів.
Автологія
1. Вживання слів у їх прямому значенні на відміну від переносного. 2. Промова без риторичних прикрас.
Автонім
справжнє ім'я автора твору, що пише під псевдонімом.
Ад'єктивація
перехід різних частин мови в прикметник. Найчастіше це спостерігається у випадку дієприкметників — при А. вони втрачають свої дієслівні властивості і починають позначати незмінну ознаку — напр., згущене молоко, блискуча кар'єра, мисляча істота.
Адстрат
мова прийшлого чи сусіднього населення, яка вплинула на мову корінних жителів певної місцевості і збереглася поряд з нею.
Адьюванто
апостеріорна штучна мова, лексично та граматично близький до есперанто та ідо; створена французьким філологом Луї Бофроном (1855-1935 рр.).
Акронім
абревіатура, утворена з початкових букв слів або словосполучень, напр., АЕС, ЄС.
Акростих
вірш, у якому перші літери (рідше — останні) кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше ім'я того, кому А. присвячується.
Акузатив
лінгв. знахідний відмінок.
Алегорія
1. Іносказання. 2. Втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття.
Алітерація
повторення однорідних приголосних звуків у вірші, реченні, строфі для досягнення більшої звукової виразності.
Алогізм
1. Непослідовність у міркуваннях, викликана порушенням законів логічного мислення. 2. філос. Ідеалістичне вчення, яке твердить, що знання досягають через віру, одкровення, інтуїцію. 3. Літературний прийом, який полягає у навмисному порушенні (розриві) логічного зв'язку з метою створення комізму, іронії і т. ін.
Алонім
1. Варіантна назва особи, географічного об'єкта (Константинополь — Стамбул, Георгій — Юрій). 2. Справжнє прізвище якоїсь особи, взяте автором для свого псевдоніма.
Амфіболія
вираз, який можна тлумачити двозначне.
Амфібрахій
віршовий розмір на чотири мори з трискладовою стопою і наголошеним (довгим) другим складом.
Ні слова про спокій.
Ні слова про втому.
Хай марші лунають бадьорі й гучні.
Хоч ніч облягає,— та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні.
Василь Еллан.
Анадиплосис
стилістична фігура; початок нового віршового рядка чи фрази тими словами, якими закінчувалися попередній рядок чи фраза. Інша назва — епаналепсис.
Анафора
стилістичний прийом, повторення слова, звуків або синтаксичних конструкцій на початку віршових рядків, строф.
Андронім
суфіксів для творення А.: -иха, -ка, -янка, -иня, -аня, -уля, -ова, -овка, -ина, -а.">вид антропоніма — ім'я, що переходить на жінку від її чоловіка, напр., Кайдашиха від Кайдаша ("Кайдашева сім'я" І.Нечуя-Левицького). В українській мові вживається 10 суфіксів для творення А.: -иха, -ка, -янка, -иня, -аня, -уля, -ова, -овка, -ина, -а.
Антоніми
пари слів з протилежними значеннями.
Антропоніміка
розділ лексикології, який вивчає власні імена людей.
Анусвара
носовий призвук у кінці голосного звука.
Аорист
видо-часова дієслівна форма давніх індоєвропейських мов, що виражала минулу дію без вказівки на її тривалість. В українській мові 14-15 століть уже майже не вживалсиь. У сучасній українській літературній мові А. вживається для стилізації під давню мову: «Владимир князь перед народом Убив старого Рогволода, Потя народ, княжну поя, Отиде в волості своя» (Т. Шевченко).
Апікальний
1. анат. Звернений угору, верхівковий. 2. А-ні приголосні — передньоязичні приголосні.
Апострофа
стилістична фігура: звертання до відсутньої особи як до присутньої, до мертвого як до живого, до предмета як до людини.
Апофегма
короткий і влучний повчальний вислів, повчальна сентенція; максима, афоризм.
Апофонія
морфологічно обумовлене чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах; те ж саме, що й аблаут.
Аруз
аруд; система віршування, що використовується в арабській, перській і тюркомовній писаній поезії.
Архе...
у складних словах означає початок.
Архео...
у складних словах означає стародавній, належний до давнини.
Архі...
1. Префікс, за допомогою якого виражають найвищий ступінь ознаки, що міститься у другій частині слова; значенням близький до "дуже", "найбільший". 2. Перша частина складних слів, що вказує на старшинство у церковному званні.
Бустрофедон
спосіб письма, за яким рядки пишуться справа наліво та навпаки у залежності від його парності. Використовувався в крітському, хетському, південноаравійському, етруському й грецькому письмі.
Велярний
приголосний звук, що утворюється шляхом підняття задньої частини спинки язика до піднебіння (напр., приголосні к, х).
Вербалізація
1. лінгв. синтаксичний перехід частин мови в розряд дієслів. 2. Словесний опис. 3. психол. точний словесний опис емоційного стану.
Вербалізм
марнослів'я; намагання приховати за великою кількістю наукових термінів відсутність глибоких знань і серйозної думки.
Вербальний
словесний, усний; В-а нота — дипломатична нота без підпису, скріплена печаткою; прирівнюється до усної заяви.
Вокабула
1. Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою. 2. Окреме слово як предмет лексикології. 3. Заголовок словникової статті.
Вокабулярій
короткий словник до хрестоматії або окремих частин підручника.
Вокатив
кличний відмінок (напр., "батьку").
Газель (1)
особлива форма перської і арабської поезії, поширена й у європейській літературі: 10-12 двовіршів, об'єднаних однією римою, — перший рядок римується з парними рядками, а інші — не римуються; газаль.
Гексаметр
віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль з постійною цезурою; гекзаметр.
Генітив
родовий відмінок.
Гіпербола
1. Плоска крива, що є геометричним місцем точок площини, для кожної з яких різниця віддалей від двох даних точок цієї площини (фокусів Г.) є величиною сталою. 2. Стилістична фігура, в якій перебільшено певну ознаку, щоб посилити виразність мови (напр., безкраїй степ). Протилежне — літота.
Глаголиця
поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, що вона створена св. Костянтином (Кирилом) Філософом для запису церковних текстів слов'янською мовою.
Глоса
1. Маловживане чи незрозуміле слово, вираз і пояснення до нього. 2. Трюк, у якому замість загальновживаного використано менш вживане. 3. Вірш, що починається епіграфом і кожна децима закінчується відповідно рядком з епіграфа.
Глосарій
тлумачний словник рідко вживаних слів і виразів.
Глосатор
тлумачник старовинних і малозрозумілих слів.
Глосематика
лінгвістична теорія, що орієнтується на схематизований опис мовної структури й абстрагується від конкретно-звукового і конкретно-семантичного аспектів мови.
Глотохронологія
1. Розділ лексиколога. Вивчає темпи мовних змін, щоб визначити ступінь давності виникнення окремих систем і моделей, їх співвідношення в межах даної мовної сім'ї. 2. Метод датування, що його застосовують для визначення тривалості роздільного існування двох споріднених мов. Грунтується на підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їхньому основному словнику.
Гоноратив
граматична категорія, що передає ставлення мовця до особи, про яку йдеться. Виділяють три групи форм Г.: власне гоноративне (шанобливе), депрециативне (скромне) і нейтральне.
Грамема
елементарна одиниця граматичного значення.
Датив
давальний відмінок.
Дентальний
зубний; Д. звук — зубний приголосний (напр., д, т, з, с).
Дисфемізм
троп, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. Протилежне — евфемізм.
Дифтонг
лінгв. сполучення двох голосних звуків, що вимовляються як один склад; двоголосний.
Ді...
у складних словах означає "подвійний", "двічі".
Діакритики
надрядкові, підрядкові чи середрядкові знаки при букві, за якими розрізняють вимову одної і тіє ж букви (літери); діакритичні знаки.
Діатриба
1. Жанр античної літератури — невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему. 2. Нещадна, сувора, різка критика.
Дорсальний
1. Спинний, частина тіла (поверхня, органи) людини або тварини, розміщена на спині, звернена в бік спини. Протилежне — вентральний. 2. мовозн. Приголосний звук, при утворенні якого спинка язика торкається піднебіння й альвеол.
Евфемізм
заміна слів з грубим або непристойним змістом чи забарвленням на слова й вирази, які виражають цей зміст у пом'якшеній формі або завуальовано (напр., "говорити неправду", замість "брехати").
Евфонія
1. Гармонійний добір звуків у тексті художнього твору. 2. Уникання в мові нехарактерних для неї сполучень звуків; доброзвучність, милозвучність.
Елатив
1. Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2. Відмінок із значенням виходу в деяких мовах (т. зв. вихідний в угро-фінських мовах).
Елегія
1. Один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2. Музичний твір задумливого, сумного характеру.
Елізія
лінгв. випадання кінцевого голосного в слові, що стоїть перед словом з початковим голосним; злиття голосних.
Епаналепсис
те саме, що й анадиплосис.
Епістрофа
риторична фігура, повторення того самого слова або звороту.
Епітет
художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Один з основних тропів мови.
Епіфора
стилістична фігура; повторення в кінці віршованих рядків, фрази однакових слів, виразів чи звукосполучень з метою посилення виразності та мелодійності мови.
Епонім
1. У давньогрецькій міфології — бог, герой або людина, що давали назву місту, громаді або року. 2. У давніх афінян — перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік. 3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.
Ергатив
відмінок у деяких мовах (напр., баскській); українській не властивий.
Етимологія
1. Розділ мовознавства, що вивчає походження слів. 2. Пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.
Етимон
первісна форма або значення слова.
Етноніміка
розділ лексикології, який вивчає назви племен, народностей і народів.
Ехолалія
неконтрольоване автоматичне повторення слів, почутих в чужій мові. Спостерігається у дітей на етапі становлення мовлення і у дорослих при психічних захворюваннях (напр., аутизм, шизофренія).
Ідіолект
специфічні мовні особливості окремого носія мови, які проявляються в принципах підбору слів, граматичних та стилістичних особливостях, які характерні виключно для даної людини.
Ідіостиль
система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам окремого автора, яка робить унікальним втілений в цих творах авторський спосіб мовного висловлення; індивідуальний стиль.
Ім...
префікс, що означає заперечення, відсутність чогось або проникнення в щось.
Ін...
префікс зі значенням заперечення, відсутності чогось, проникнення у щось.
Індикатив
лінгв. дійсний спосіб дієслова.
Інтер...
префікс, який означає перебування між, поміж, періодичність дії, скасування, зниження.
Інтерфікс
структурна частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання.
Іронія
1. Прихована насмішка; глузування, кпини, сарказм, кепкування, глум. 2. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежного значення з метою глузування.
Йонійський вірш
вірш, у якому чергуються два довгих склади з двома короткими.