сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Король Данило Галицький
В грудні 1253 року в Дорогочині відбулась коронація князя Галицького Данила Романовича, який прийняв вінець, скіпетр і корону з рук легата папи Римського Iнокентія IV.
На обкладинці: Герб Галицько-Волинського князівства
14590
Особистості
Володимир Лук'янюк
Приєднання Галичини до Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем в 1199 році після смерті бездітного Володимира, сина Ярослава Осмомисла, останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Через п'ять років він здійснив успішні походи проти половців, підкорив Київ, що перетворило державу Романа Великого на одну з найбільших у Європі. Після його несподіваної згибелі в 1205 році під час походу в Малопольщу вдова Романа Мстиславовича віддала права опіки над своїми малолітніми дітьми своєму родичеві угорському королю Андрію II, що дало йому підстави розпочати поступове прилучення цих земель до своїх володінь. Претензії на галицькі й волинські землі заявили і польські родичі Романа Великого - краківсько-сандомирські князі з династії П’ястів, а також чернігівські князі з династії Ольговичів та нащадки Ярослава Осмомисла по лінії дочок.
Данило Романович, який більшість дитиства провів при дворі угорського короля, почав «збирання земель» батька у 1215 році, коли чотирнадцятилітнім за підтримки краківського князя Лешка Білого став княжити у Володимирі. Через два роки він одружився з дочкою торопецького князя Мстислава Удатного, що саме захопив Галич, і вони разом у 1221 році вигнали з Галича сина Андрія II (і зятя Лешка Білого) королевича Коломана. Це стало початком кількадесятилітньої війни Данила і його брата Василька (на той час князя берестейського) за батькову спадщину. Вона завершилась битвою під Ярославом 17 серпня 1245 року, в якій Романовичі розбили об'єднане військо галицької боярської опопзиції, краківського князя Болеслава V Сором’язливого і угорське під командою Ростислава Михайловича чернігівського, який разом з рукою дочки короля Бели IV отримав титул галицького князя (Galitiae Dux).
За три десятиліття воєн під владою Романовичів опинились Галицькі землі, Волинь (передана Данилом брату), північно-західні землі Берестейщини, місто Дорогочин на півночі, а також приєднані у 1239 році Турово-Пінське і Київське князівства на сході. Зайнятий у 1240 році Київ Данило Галицький згодом втратив під навалою монгольської орди, гірші часи якої перечекав при дворі угорського короля Бели IV, з яким примирився і намагався породичатись. Втім, не маючи сил протистояти монголам, в 1245 році Данило Романович був змушений їхати на поклон до хана Батия, від якого отримав ярлик на правління Волинською і Галицькою землею.
Небезпека русько-монгольского походу в Угорщину підштовхнула Белу IV шукати союзу з Данилом Галицьким - у 1247 році він видав свою дочку за його сина Лева і виступив посередником у діалозі з папою римським Інокентієм IV, який надіслав Данилу Романовичу кілька листів з обіцянками оголосити хрестовий похід проти монголів. Родинний зв'язок з угорським королем спонукавв Данила підтримати його в боротьбі за Австрійське герцогство, і в 1252 році він одружив свого сина Романа з племінницею померлого герцога Фрідріха Бабенберга Гертрудою. Однак протистояння Бели IV з чеським королем Пшемислом ІІ Оттокаром за австрійську спадщину завершилось поразкою, хоча Данило з військом і дійшов аж до Моравії, спустошуючи все на своєму шляху, захоплюючи міста і бранців.
Втягуючись у боротьбу між католицькими правителями Європи Данило Галицький розумів важливість авторитету папи у питаннях державних взаємовідносин і сподівався на підтвердження прав свого сина Романа на Австрійське герцогство. Він активно підтримував діалог з папськими легатами та ченцями орденів францисканців і домініканців і на предмет власного визнання зверхності Святого Престолу й підпорядкуванню йому церковних та монастирських інституцій, необхідність в якому стала особливо актуальною коли в 1251 році прийняв хрещення, а в 1253-у коронувався перманентний супротивник Данила Великий князь литовський Міндовг.
Повернення волинського князя з «чеської кампанії» через Краків дало змогу ще раз обговорити деталі коронації зі спеціальним папським легатом Оппізо з Меццано. Переконаний у доцільності прийняття королівського вінця, Данило Романович відбув до Дорогочина, міста, що займало стратегічне положення на русько-польсько-литовському пограниччі як база для майбутніх війн в Балтії, й в грудні 1253 року у присутності вельмож, духівництва, за підтримки на той час ще живої матері був помазаний на королівство Русі.
Однак королівський титул не допоміг Данилу Галицькому в реалізації його планів - син Роман так і не став австрійським герцогом, з литовським королем Міндовгом вдалось знайти порозуміння без посередників, а чесько-сербсько-прусський хрестовий похід проти татар так і не відбувся. Натомість у 1256 році землі Романовичів зазнали спустошливого удару темника Бурундая, який за оцінками очевидців виявився спустошливішим за монгольський похід 1240-42 років.
Поступово Данило Галицький припинив стосунки з папською курією, на початку 1260-х років вирішив давній прикордонний спір з краківсько-сандомирським князем Болеславом Сором’язливим, продовжував підтримувати стосунки зі своїми мазовецькими родичами, вже понад десятиліття зберігаючи спокій у взаєминах з Арпадами. Продовжувала активно розбудовуватись і столиця Романовичів місто Холм, де 63-річний Роман Данилович помер у 1264 році. Брат Василько, сини Лев, Шварно, Мстислав, племінник Володимир, онук Юрій успадкували велетенську державу, що сягала від прибалтійських теренів на півночі до Пониззя на півдні та від Карпат на заході до пристепової зони на сході. Більшість з них, хоча й не коронувались, в іноземних документах й далі означалися започаткованим Данилом Галицьким титулом «Rex Russiae» або «Duces totius terrae Russiae, Galicie et Ladimirie» («король Русі» або «князь всієї землі руської, галицької та володимирської»).
Під час війни за галицько-волинську спадщину, що почалась по смерті у 1340 році Юрія II Болеслава, титул короля Русі перейшов спочатку до польського короля Казимира III Великого, а з його смертю у 1370 році - до угорських королів з Анжуйської дому династії Капетингів.
4 березня 2013 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Політика
Європа
Україна
Середньовіччя
#ЦейДень
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left25 вересня
27 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

Наверх