В 1893 році 24-літній виходець із села Покровське Тобольської губернії Григорій Нових відправився у мандри по святих місцях й за десять років побував на Афоні, в Єрусалимі, Києві, Казані. У Санкт-Петербурзі, куди він прибув вже як відома в релігійних колах «божа людина» і «подвижник», Нових за два роки зажив слави ще й у великосвітських колах як провидець та цілитель душ і в 1905 році познайомився з родиною російського імператора Миколи II.
Допомагаючи єдиному царському синові Олексію, що страждав на успадковану по материнській лінії гемофілію, боротися з приступами хвороби, Нових з часом набув неабиякого впливу на імператрицю Олександру Федорівну і через неї й на Миколу II.
Попри на те, що Григорій Нових мав і чимало впливових недоброзичливців, які з корисливих чи ідеологічних міркувань звинувачували його у здирництві, сектанстві і розбещенності (через що більш відомий під прізвиськом Распутін) й ініціювали проти нього розслідування, з часом він став постійною людиною в царському палаці, в який навідувався мало не щомісяця, і дозволяв собі давати поради з політичних, економічних чи кадрових питань.
Чергова кампанія в пресі проти «блудливого старця» і конфлікт з членами Святійшого синоду змусили Распутіна в 1911 році залишити Петербург. По поверненню з паломництва до Єрусалиму в січні наступного року він був взятий під постійний негласний нагляд поліції і знову опинився у центрі розслідування за звинуваченням у сектанстві, яке завершилось безрезультатно, а у липні 1914 року пережив замах фанатичної прихильниці свого колишнього протеже ієромонаха-чорносотенця, з яким розссварився і розстриження якого домігся завдяки впливу на членів Священниого синоду. Незважаючи на те, що він уже кілька років не бачився з царською родиною, спілкуючись вряди-годи телеграмами, суспільна вага Распутіна все ще була великою: його важке поранення обговорювалось на шпальтах ведучих газет світу, а в Росії привернуло уваги більше ніж вбивство австрійського ерцгерцога Фердинанда, яке відбулось у ті ж дні.
Звинувачення «фальшивого пророка» і «антихриста» у хабарництві, інтригах, участі в оргіях особливо посилилось під час Першої світової війни, коли впливом Распутіна на царську сім'ю і його публічними виступами за підписання мирної угоди з Німеччиною і відмови від прав на Прибалтику та Польщу, став незадоволений не лише ліберально налаштований вищий світ, але й монархічні кола. Заради порятунку престижу «Государя, нездатного відкрито змінити курс і взяти на себе відповідальність за віддалення цієї людини», як писав згодом двоюрідний брат імператора великий князь Дмитро Павлович Романов, він разом з чоловіком племінниці імператора князем Феліксом Юсуповим і відомим своїми ультраконсервативними поглядами впливовим депутатом IV Думи Володимиром Пуришкевичем влаштували змову, подробиці якої так і залишились нез'ясованими через тиск на слідство імператорської родини і суперечливі свідчення її учасників.
Ввечері 29 (12) грудня 1916 року князь Юсупов запросив Распутіна до свого палацу на на набережній ріки Мойка під приводом того, що з ним хоче познайомитись його дружина. Гостю запропонували отруєні цианістим калієм вино і пироги, але, коли отрута не подіяла, Юсупов вистрів Распутіну в спину. Незважаючи на це Распутін залишився живим, невдовзі опритомнів і напав на свого вбивцю. Соратники Юсупова прибігли на шум боротьби і кілька разів вистрілили в Распутіна. Доки вбивці роздумували як далі бути з тілом, Распутін зумів вибратись з будинку і вже в дворі садиби пострілом в чоло був дострелений Пуришкевичем, після чого Юсупов в істериці став добивати Распутіна гумовою палицею. Його нерухоме тіло змовники машиною вивезли за межі Петрограда і скинули в ополонку, заздалегідь вирубану в замерзлій Неві.
Труп Распутіна знайшли через три дні й першим під підозрою опинився Юсупов і його товариш по навчанню в Оксфорді, британський офіцер, який проживав на той час в Петрограді. Слідство не виявило отрути в організмі Распутіна і встановило, що всі три кулі, які попали в голову, печінку і нирку, спричинили смертельні поранення. «Англійський слід», на якому наполягав імператор, так і залишився нерозслідуваним, а сама справа — незавершеною: в результаті Лютневої революції, що трапилась через два з половиною місяці, 15 березня 1917 року Микола II зрікся престолу і вже через три дні новопризначений міністр юстиції Олександр Керенський розпорядився припинити справу і заарештувати директора Департаменту поліції, що вів справу. Його ж розпорядженням тіло Распутіна, похованого в імператорській резиденції в Царському селі, 24 березня було ексгумоване і спалене в котельні Петербурзького політехнічного інституту.
Заарештовані за прямою вказівкою імператриці князі Дмитро Романов і Фелікс Юсупов, були невдовзі звільнені розпорядженнями Миколи II, «щоб не провокувати суспільство». Це, зрештою, врятувало їм життя — після Жовтневої революції обидва емігрували й більше ніколи не повертались в Росію (Дмитро Романов — один з небагатьох з родини Романових, хто зумів уціліти).
Володимир Пуришкевич залишився у Петрограді, не прийняв ні Лютневу, ні Жовтневу революцію, намагався організувати антибільшовицьку змову, був заарештований, засуджений на 4 роки, але вже через п'ять місяців особистим розпорядженням Фелікса Дзержинського помилуваний. Після звільнення у травні 1918 року переїхав до Києва, звідти після падіння Держави Скоропадського — на Кубань, що була під владою генерала Денікіна, де й помер у 1920 році від сипного тифу.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Убивство Геогрія Гапона, 1906
• Замах на Петра Столипіна, 1911
• Лютнева революція, 1917
• Розстріл царської сім'ї, 1918