Рішення про скликання у Києві Всеукраїнського з'їзду рад було ухвалено 7 грудня 1917 року контрольованим більшовиками обласним виконкомом Рад Південно-західного краю. Його проведення планувалося з головною метою — вирішення на свою користь питання про владу в Україні і, зокрема, переобрання Центральної Ради. Однак українські партії перехопили ініціативу, надіславши на з'їзд багато селянських депутатів, в результаті чого учасники з'їзду висловили підтримку наявному складу Центральної Ради та виступили проти її переобрання.
Усвідомлюючи провал своїх намірів у Києві, більшовицькі делегати та їхні прихильники (ліві есери, ліві українські соціал-демократи та меншовики-інтернаціоналісти) зібралися на окрему нараду та ухвалили таке рішення: "Ми, представники 47 рад в числі 124 чол., ухвалили покинути збори, що їх улаштували політикани з Центральної ради та звернутись до всіх трудящих України з роз'ясненням нашого ставлення до створеного становищі". Вони спробувати досягти поставленої мети іншим шляхом — частина підписантів виїхала до Харкова, де об'єдналась із делегатами обласного з'їду рад Донецько-Криворізького басейну, назвавшись Всеукраїнським з'їздом рад робітничих, солдатських та частини селянських депутатів.
Легітимність цього зібрання як повноправного з'їзду викликала питання навіть у його учасників — саме тому у його назві йдеться про "частину селянських депутатів", а обраний ним вищий між Всеукраїнськими з'їздами орган радянської влади було названо Тимчасовим Центральним Виконавчим Комітетом Рад України. До його складу увійшла 41 особа, з яких 35 — більшовиків.
Есери та меншовики відмовилися від участі в голосуванні резолюцій.
Пізніше планувалося провести селянський з'їзд рад та дообрати ЦВК рад України. Повністю здійснити плани не вдалося — навіть на скликаному у Харкові 2 лютого 1918 року зібранні від сільських рад чимало регіонів представлено не було, тому його учасники назвалися не з'їздом, а конференцією, але до складу ЦВК рад України таки делегували 20 осіб, половину з яких були більшовиками.
Попри недостатнє представництво селян саме харківський Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських та частини селянських депутатів ознаменував собою створення першої загальноукраїнської радянської влади, що було відображено у затвердженій 25 грудня 1917 року резолюції "Про організацію влади в Україні". Згідно з нею також на територію України негайно поширювалися "всі декрети і розпорядження робітниче-селянського уряду федерації, що мають для усієї федерації значення, — про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про цілковиту демократизацію армії".
Таким чином радянська Україна, зберігаючи національну державність (а незалежності тоді і УНР Центральної Ради ще не проголосила), поширювала на свою територію найпопулярніші в масах рішення ленінського Раднаркому, що значно послаблювало позиції УЦР, яка була обережнішою у подібних рішеннях .
У резолюції з'їзду "Про самовизначення України" згадувалася федеративна Росія, і це при тому, що сама Росія себе федерацією ще не проголошувала (це відбудеться лише у січні 1918 року): "І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, визнаючи Українську республіку як федеративну частину Російської республіки, оголошує рішучу боротьбу згубній для робітничо-селянських мас політиці Центральної ради, викриваючи її буржуазний, контрреволюційний характер.
Першою ухвалою новообраного ЦВК рад України під головуванням лівого українського соціал-демократа Юхима Медведєва стало затвердження 26 (13) грудня змісту телеграми до Раднаркому, у якій більшовики, що працювали в Україні, намагалися зняти з радянської Росії провину за війну з УНР: "Якщо проллється на Україні братня кров, то вона проллється не в боротьбі українців з великоросами, а в класовій боротьбі українських трудящих мас з Радою".
27 грудня 1917 року було затверджено текст "Маніфесту до всіх робітників, селян і солдатів України", яким оголошувались взяття харківським з'їздом всієї повноти державної влади в Українській Народній Республіці і позбавлення Генерального секретаріату Української Центральної Ради своїх повноважень. Йому на зміну в якості уряду України 30 грудня був створений Народний секретаріат, який до березня 1918 року офіційного голови не мав, а на засіданнях зазвичай головувала народний секретар внутрішніх справ Євгенія Бош, яка і вважається першим керівником радянського уряду України. Саме Народний секретаріат і став реально діючим центром радянської влади, під формальним прикриттям якого радянська Росія розв'язала війну проти УНР-Центральної Ради.
Про саму територію радянської УНР у резолюціях харківського з'їзду не згадувалося, але лише з тієї причини, що нові загальноукраїнські владні структури планували зайняти місце Центральної Ради та Генерального секретаріату, а, отже, і правити Україною в межах ІІІ Універсалу. Саме про це казав 6 квітня 1918 року тодішній голова Народного секретаріату Микола Скрипник: "Народний секретаріат завжди намагався об'єднати для боротьби з Центральною Радою трудящих усіх місцевостей, на які претендує ця Центральна Рада".
Коментарі
Дивіться також
• Українська Народна Республіка, 1917
• Всеукраїнський з'їзд рад, 1917
• Перша російсько-українська війна, 1917
• Незалежність радянської УНР, 1918
• Падіння Центральної Ради, 1918
• Визнання Росією незалежності УСРР, 1920