У 1906 році на замовлення британської компанії «Кунард Лайн» були спущені на воду два швидкісні океанські лайнери «Лузітанія» і «Мавританія», які мали створити конкуренцію лідеру трансатлантичних перевезень німецькому кораблю «Кайзер Вільгельм дер Гроссе», що підштовхнуло ще одну британську компанію «Вайт Стар Лайн» у 1907 році розпочати амбітний проект зі створення ще більш швидкісних і розкішних лайнерів, названих на честь персонажів давньогрецької міфології, в результаті якого на ірландській верфі «Харланд енд Вольф» у 1910 році було спущено «Олімпік», у 1911-у — «Титанік», а 26 лютого 1914 року — «Британік».
Особливістю цих трьох лайнерів-близнюків було те, що кожний наступний корабель будувався з урахуванням недоліків попередніх, особливо після трагічної загибелі «Титаніка» під час його першого ж рейсу — крім того, що назву «Гігантик» терміново змінили на «Британік», він був дооснащений додатковою водонепроникною перегородкою, котра проходили і через пасажирські приміщення, додатковою перегородкою у машинному відсіку і подвійними бортами у котельнях. А найрадикальніших змін зазнала система порятунку пасажирів — крім традиційних шлюпок вздовж бортів на «Британіку» встановили 8 пар спеціальних кранів, котрі несли додаткових 48 рятувальних шлюпок.
Перша Світова війна, що почалась влітку 1914 року внесла свої корективи у плани «Вайт Стар Лайн»: «Олімпік» був реквізований британським урядом для воєнних транспортних перевезень, а «Британік» замість стати найрозкішнішим і найбільшим у світі круїзним лайнером, 23 грудня 1915 року відправився у своє перше плавання як госпітальне судно — на ньому розмістили кілька операційних, каюти переобладнали в медичні палати, в яких могли поміститись 3300 поранених, для догляду за якими на лайнері було 489 медика.
До весни 1916 року «Британік» здійснив три плавання між грецьким портом Мудрос на острові Лемнос і Саутгемптоном, куди привозив поранених, після чого півроку простояв у порту через воєнне затишшя у Середземномор'ї, після чого у вересні здійснив ще два рейси і 12 листопада відправився у своє останнє плавання — 21 листопада 1916 року о 8-12 ранку в протоці між островами Кеа і Кітнос в Егейському морі він правим бортом зіткнувся з німецькою підводною міною, внаслідок чого було пошкоджено обшивку, одну з переборк, пожежний тунель і почалось затоплення чотирьох передніх відсіків корабля.
Надіславши сигнал порятунку, капітан Чарльз Бартлетт наказав задраїти решту перегородок, але виявилось, що одна з них не закривається, внаслідок чого вода стала швидко заповнювати трюми і каюти, в яких були відкриті для провітрювання приміщень ілюмінатори, і судно почало завлюватись на бік. Відмовившись від наміру посадити «Британік» на мілину поблизу острова Кеа, було прийнято рішення почати негайну евакуацію — внаслідок паніки дві шлюпки з пасажирами без дозволу були спущені на воду до повної зупинки судна і попали під працюючий гвинт, що привело до загибелі 21 людини.
О 9-47, через 55 хвилин після вибуху, «Британік» перекинувся на правий борт і затонув — завдяки дисципліні і прибуттю через 13 хвилин грецьких рибальських суден, котрі взяли на борт 339 пасажирів, і протягом години — ще чотирьох кораблів, котрі отримали сигнал SOS, врятувати вдалось 1036 чоловік із 1066-и, які знаходились в момент катастрофи на борту (ще 6 із 9 загиблих померли вже врятованими від отриманих під час евакуації ран).
За іронією долі «Британік» не здійснив жодного трансатлантичного рейсу, для виконання яких він будувався, і увійшов в історію як найбільше судно, що брало участь у Першій Світовій війні, і завдяки найуспішнішій протягом наступних півстоліття рятувальній операції.
У 1975 році експедиція француза Жака-Іва Кусто виявила його рештки на глибині 122 метри за 64 кілометри від Афін, однак причини загибелі «Британіка» були остаточно з'ясовані лише в 2003 році, коли експедиція британця Карла Спенсера виявила німецьке мінне поле і якір від міни, на якій підірвався корабель, спростувавши версію, що він був потоплений в результаті навмисного пострілу торпедою. Під час третьої експедиції до «Британіка», яке він здійснював на замовлення «National Geographic», 37-річний Карл Спенсер загинув 29 травня 2009 року внаслідок технічної помилки в роботі підводного обладнання.
Коментарі
Дивіться також
• Катастрофа «Титаніка» (інфографіка)
• Найбільший вибух доатомної ери, 1917
• Загибель «Адмірала Нахімова», 1986
• Загибель підводного човна «Комсомолец», 1989
• Загибель підводного човна «Курськ», 2000
• Загибель лайнера «Коста Конкордія», 2012