цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
star_border share search menu
Другий термін президента Кучми
14 листопада 1999 року Леонід Кучма вдруге обраний на посаду Президента України - у другому турі виборів з результатом 56% він переміг кандидата від Компартії України Петра Симоненка.
На обкладинці: Леонід Данилович Кучма
2931
Особистості
Володимир Лук'янюк, 1 листопада 2015
Свою політичну кар'єру колишній генеральний директор виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод», делегат XXVII і XXVIII з'їздів КПРС, лауреат Ленінської премії Леонід Кучма розпочав у 1990 році, коли був обраний депутатом першого скликання Верховної Ради України, в котрій став одним з лідерів неофіційної групи "червоних директорів". За їх підтримки у жовтні 1992 року він став прем'єр-міністром України з надзвичайними повноваженнями і у липні 1994-го переміг Леоніда Кравчука на дострокових виборах Президента України.
Прийшовши до влади під гаслами відновлення економічних відносин з Росією, Леонід Кучма зумів урегулювати проблему кримського сепаратизму, в грудні 1994 року Україна підписала т. зв. Будапештський меморандум про гарантії безпеки з боку Росії, США та Великобританії у зв'язку з приєднанням України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", в травні 1997-го - "Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною", відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання поважати територіальну цілісність один одного, в грудні 1997-го - Угоду про поділ Чорноморського флоту між Україною і Російською Федерацією.
У внутрішній політиці Леонід Кучма сприяв формуванню державно-олігархічної системи і концентрації в одних руках законодавчої, виконавчої та судової влади, що привело до тотальної корумпованості державного апарату і його зрощенню з регіональними кримінальними елітами при повній безконтрольності "силових" структур, на які була покладений захист режиму. Наприкінці першого терміну Леоніда Кучми загострилося його протистояння з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, котрого тоді називали одним з претендентів на президентську посаду, яке закінчилось еміграцією Лазаренка і його арештом у США.
Інавгурація Леоніда Кучми, 2000 рік
Інавгурація Леоніда Кучми, 2000 рік
Найсильнішим опонентом Кучми на наступних виборах був лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл, загибель якого в 1999 році призвела до розпилення сил опозиційних партій, які не змогли висунути єдиного кандидата, і переможцями першого туру 31 жовтня стали Леонід Кучма, за якого проголосувало 9 598 672 осіб (36,49%) і перший секретар Центрального Комітету КПУ Петро Симоненко (5 849 077 голосів, 22,24%). Перед другим туром виборів був розіграний сценарій протистояння конструктивного, в міру прозахідного президента проти комуністичної загрози реваншу і у другому турі 14 листопада 1999 року Леонід Кучма отримав підтримку 15 870 722 виборців (56,25%) за рахунок тих регіонів, які традиційно голосували проти нього на виборах п’ятирічної давнини і під час першого туру.
Другий період правління Кучми з самого початку супроводжувався численними конфліктами і скандалами - в січні 2000 року через блокування опозицією роботи Верховної Ради її довелось проводити за межами парламенту, в березні почалась дворічна акція протестів «Україна без Кучми», ініційований Кучмою референдум про запровадження в Україні двопалатного парламенту, скорочення кількості депутатів та позбавлення їх недоторканності не вдалось імплементувати із-за зникнення у вересні 2000 року опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, в чому був звинувачений особисто Кучма, за чим у листопаді послідував «касетний скандал», коли були оприлюднені записи прослуховування у кабінеті Кучми.
Інформація про можливу причетність президента і його найближчого оточення до вбивства Георгія Гонгадзе призвела до масових акцій з вимогою відставки Кучми і його міжнародній ізоляції, пошук партнерів в особі Росії була затьмарена конфліктом за приналежність острова Коса Тузла у Керченській протоці, а спроба провести політичну реформу для перерозподілу влади між президентом, парламентом і урядом стала приводом акцій протесту «Повстань, Україно!» на чолі з керівниками опозиційних фракцій Ради.
Незважаючи на те, що Конституційний суд дозволив Кучмі болотуватись на третій президентський термін, він від такого кроку відмовився: «Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами». Проте його активна участь у протегуванні ставленика донецьких олігархічно-кланових кіл чинного прем'єр-міністра Віктора Януковича привела до дестабілізації країни і Помаранчевої революції. Формально президентство Леоніда Кучми завершилося 23 січня 2005 року, коли президентську присягу склав новообраний президент Віктор Ющенко.
1 листопада 2015 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Україна
Європа
Новітня історія
Наш час

Головні події 14 листопада

#ЦейДень
Події, факти, персоналії
© 2001-17 Володимир Лук'янюк
Про


Наверх