На першому етапі Німецько-радянської війни Крим не входив до стратегічних цілей німецького командування, окреслених у плані «Барборосса», й мав бути взятий після форсування Дніпра. Однак напади радянської авіації з кримських авіабаз на нафтопереробні заводи у Румунії змусили переглянути пріорітети, і директивою №33 від 23 липня 1941 року було віддано наказ знищити «плавучий авіаносець», як означив Крим Адольф Гітлер. Перші німецькі і румунські підрозділи дісталися півострову 12 вересня, проте розпочати наступ на нього змогли лише після знишення п'яти радянських армій під Києвом і ще двох під Мелітополем на початку жовтня.
Ліквідувавши загрозу радянського контрнаступу, наприкінці жовтня 45-а і 73-а стрілецькі дивізії 11-ї армії під командуванням Еріха фон Манштейна та гірський корпус 3-ї румунської армії Петре Думітреску прорвали радянську оборону в районі Перекопа. 1 листопада 51-а армія здала Сімферополь, змушена відступити до Керчі, звідки 16 листопада була евакуйована на Таманський півострів, а Приморська — до Севастополя, військово-морський порт якого мав важливе стратегічне значення для обох воюючих сторін.
На кінець жовтня гарнізон Севастополя нараховував близько 21 тисячі осіб, озброєних 150 польовими і береговими гарматами, і був захищений трьома рубежами оборони. Перший бій на підступах до міста відбувся 30 жовтня 1941 року в районі села Миколаївка — наступ німецького розвідувального підрозділу був відбитий. За три дні до першої лінії укріплень підійшли передові частини армії Манштейна.
4 листопада відповідно до наказу командуючого військами Криму віце-адмірала Гордія Левченка був утворений Севастопольський оборонний район (СОР), який з 19 листопада очолив віце-адмірал Філіп Октябрський. Командування ухвалило рішення про передислокацію до СОР Приморської армії (дісталася Севастополя 9 листопада), внаслідок чого його чисельність збільшилась до понад 50 тисяч осіб. На його озброєнні було 170 гармат та 180 мінометів, 100 літаків. Складність і хиткість становища ізольованого гарнізону навряд чи була незрозумілою Ставці Верховного головнокомандування, однак у Кремлі вирішили пожертвувати десятками тисяч військових заради стратегічних цілей унеможливити запланований на квітень 1942 року наступ німців на Волгу та Кавказ.
Перший штурм Севастополя тривав з 11-го до 21 листопада 1941 року, другий — з 17 грудня по 1 січня 1942 року. Його вдалося дещо загальмувати завдяки Керченсько-Феодосійській десантній операції, що розпочалася 25 грудня, проте оточення і знищення трьох радянських армій (загальні втрати склали 300 тисяч чоловік) привели до повного розгрому спеціально створеного у січні 1942 року Кримського фронту. Після евакуації наприкінці травня 1942 року радянських військ практично з усього Криму захоплення Севастополя стало питанням часу.
Проти Приморської армії, сформованої в кінці травня з оборонців Севастополя, німці виставили 10 піхотних дивізій (204 тис. осіб), 670 гармат калібру 75-420 мм, 655 протитанкових гармат, 720 мінометів, 615-міліметрові мортири «Одін» і «Тор», а також унікальну надважку 807-міліметрову гармату «Дора», розрахунок і допоміжні служби якої складали 4 тисяч осіб. Насиченість артилерією становила 60 гармат і мінометів на кілометр фронту, завдяки чому при наступі на Севастополь німці встановили абсолютний рекорд в Другій Світовій війні зі щільності і масованості артилерійської операції. Вагому підтримку артилеристам та піхоті надали 150 бомбардувальників та літаків-торпедоносців. Тактика штурмових груп, за задумом Манштейна, в сукупності з масованим бомбардуванням мала забезпечити злам радянської оборони.
Третя спроба штурму Севастополя, яка отримала назву «Лови осетра», розпочалась 2 червня 1942 року з п'ятиденної артилерійсько-авіаційної підготовки. На цей час Приморська армія під командуванням генерал-майора Івана Петрова складалась із 7 стрілецьких дивізій, 2 бригад морської піхоти, 2 стрілецьких бригад і 2 полків морської піхоти (загалом понад 106 тисяч осіб), мала на озброєнні 606 гармат, 38 танків Т-26, 53 літаки, поступаючись, таким чином, супротивнику в піхоті й артилерії в 1,5 рази.
З'язок з командуванням, оновлення особового складу, постачання, евакуація поранених та місцевого населення здійснювалися морем військовими кораблями та підводними човнами. Він вкрай ускладнився навесні 1942 року і з втратою кількох транспортів та військових кораблів повністю припинився 26 травня. Після місяця кровопролитних боїв 23 червня німцям вдалось здолати північну сторону СОР, після чого оборона міста звузилася спочатку до захисту Інкерманської долини, а після захоплення через тиждень Малахового кургану — практично втратила сенс.
До вечора 30 червня радянські літаки перебазувалися із Севастополя на аеродром в Анапі на Чорноморському узбережжі Північного Кавказу, а в ніч на 1 липня 1942 року з дозволу Ставки Верховного головнокомандування розпочалась евакуація командного складу СОР. За добу місто залишив штаб 11-ї стрілецької дивізії, командувач Чорноморським флотом віце-адмірал Філіп Октябрський, командний склад від командира полка і вище, а також відповідальні працівники міста. Евакуація гарнізону в повному складі планом головнокомандування не передбачалася.
Загалом до Кавказу врешті добрались 559 осіб комскладу, 1116 молодшого комскладу та рядових. Решта намагалися врятуватися на саморобних плотах чи прорватися в гори до партизанів.
Із взяттям 4 липня півострова Херсонес завоювання німцями Криму було закінчене. На відзнаку цього успіху ще напередодні генерал-полковник Еріх фон Манштейн був підвищений у званні до фельдмаршала.
Останні сутички в Севастополі, де залишилось понад 35 тисяч поранених, відбулися 12 липня 1942 року.
Німці захопили 97 тисяч полонених (серед них — останній командувач оборони Севастополя генерал Петро Новіков), 631 гармату й 26 танків. Німецькі втрати склали 4 337 вбитими, 1591 зниклими без вісти, понад 18 тисяч пораненими. Втрати Приморської армії з 1 січня 1942 року і до падіння Севастополя обраховувалися 5 139 загиблими, 62 871 пропалим без вісти, 1 108 — небойовими.
Падіння Севастополя знаменувало ліквідацію стратегічного радянського плацдарму в Криму, що давав вихід на всю чорноморську акваторію. Німецькі сили, що звільнилися після операції «Лови осетра», спрямували під Ленінград, куди вже 27 серпня 1942 року був переведений фельдмаршал Манштейн зі своєю армією, та на підсилення операцій на Кавказі й Таманському півострові.
Згодом відредагована істориками і пропагандистами оборона Севастополя стала однією з системотвірних складових радянського міфу про Велику вітчизняну війну, в якому не було місця згадкам про цинізм і безвідповідальність влади, здатної жертвувати мільйонами співгромадян заради тактичних і стратегічних міркувань. 22 грудня 1942 року була затверджена медаль «За оборону Севастополя». Указом Президії ВР СРСР від 8 травня 1965 року Севастополю присвоєно звання «Місто-герой».
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Битва за Москву, 1942
• Друга харківська битва, 1942
• Переломний наступ під Сталінградом, 1942
• Курська битва, 1943
• Битва за Київ, 1943
• Ліквідація блокади Ленінграда, 1944
• Битва за Берлін, 1945
• Капітуляція Німеччини, 1945