Після капітуляції Німеччини у Другій Світовій війні вона згідно з рішеннями Ялтинської конференції була поділена країнами переможцями на 12 територій: дві з них (Східна Пруссія і Східна Померанія) відійшли до СРСР і Польщі, одна (Саар) — до Франції, а решта, як і територія Берліну, були поділені на чотири окупаційні зони. У 1948 році між союзниками виявилися розбіжності, що вилилися в повномасштабний кризу, безпосереднім приводом для якої стала грошова реформа в Тризонії (окупаційних зонах США, Великобританії та Франції) — з 21 червня протягом року СРСР блокував залізничні і автомобільні шляхи союзників в західні сектори Берліна, що знаходяться під їх контролем, сподіваючись привести західних союзників до столу переговорів з метою зберегти цілісність Німеччини.
В 1957 році уряд Західної Німеччини на чолі з Конрадом Аденауером ввів у дію т. зв. «доктрину Хальштейна», яка передбачала автоматичний розрив дипломатичних відносин з будь-якою країною, що визнала НДР. Він категорично відкинув пропозиції східнонімецької боку про створення конфедерації німецьких держав, наполягаючи замість цього на проведенні загальнімецьких виборів. У свою чергу, влада НДР заявили в 1958 році про свої домагання на суверенітет над Західним Берліном на тій підставі, що він перебуває «на території НДР».
Лише в кінці 1960-х, після смерті ідеологів комуністичної НДР Вільгельма Піка та Отто Гроттеволя почалась нормалізація стосунків з ФРН, яка в 1973 році визнала НДР і встановила з нею дипломатичні стосунки; цього ж року НДР стала членом ООН та інших міжнародних організацій. Проте, з посиленням влади Еріка Хонеккера, який в 1971 році під тиском Леоніда Брежнєва очолив Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН), в НДР почалась нова хвиля придушення демократії і свобод під гаслом формування "нової німецької соціалістичної нації". Станом на 1985 рік лише за спробу перетину Берлінської стіни в тюрмах НДР перебувало близько 50 тисяч чоловік.
У жовтні 1989 року в надрах СЄПН виникла опозиція, яка не без підтримки Михайла Горбачова домоглася зняття Хонеккера з усіх партійних і державних постів, в листопаді громадяни НДР отримали право на вільний виїзд з країни, що привело до падіння Берлінської стіни. На перших демократичних виборах в НДР, які відбулись в 1990 році, перемогу отримала Християнсько-демократична партія — надії на підтримку існування НДР в якості соціалістичної альтернативи капіталістичній ФРН зазнала повного краху і нове керівництво країни почало інтенсивні переговори з ФРН про об'єднання.
Якщо внутрішні аспекти об'єднання були визнані всім світом справою самих німців, то зовнішні стали предметом дипломатичної боротьби. На адресу уряду ФРН надійшли так звані «сім запитань Шеварднадзе», в яких СРСР цікавився майбутнім територіальним та безпековим устроєм Європи і військовою доктриною об'єднаної Німеччини. У травні і серпні 1990 року були підписані два договори про умови приєднання НДР до ФРН — територія НДР була включена до складу ФРН, і дію конституції ФРН було поширено на нову територію, а німецька марка ФРН була оголошена офіційною валютою НДР.
12 вересня 1990 року в Москві ФРН, НДР, СРСР, США, Велика Британія, Франція підписали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини, який містив рішення з усього комплексу питань об'єднання Німеччини. У Європі не створювалася нова держава, а розширювалася федеративна Республіка Німеччина, яка існувала з 1949 року, її зовнішні кордони були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією; Німеччина зобов'язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав, відмовлялась від виробництва, володіння, розповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї.
Урочисте входження нових земель до ФРН відбулося 3 жовтня 1990 року — об'єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних справах внаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому, від чотиристоронніх угод за підсумками Другої світової війни, що остаточно ліквідувало ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин і привело врешті решт до розвалу Радянського Союзу та завершення Холодної війни, яка почалась в кінці 1940-х років з Фултонської промови Вінстона Черчілля і "доктрини Трумена".
2 грудня 1990 року на перших після 1945 року загальних виборах Бундестагу явну перевагу отримала урядова коаліція ХДС/ХСС і Вільна Демократична партія (ВДП), а 17 січня наступного року Гельмут Коль став Федеральним канцлером об'єднаної Німеччини.
Коментарі
Дивіться також
• Рейнський союз німецьких монархій, 1806
• Розпад Священної Римської імперії, 1806
• Другий Рейх, 1871
• Веймарська республіка, 1919
• Потсдамська конференція, 1945
• Німецька Демократична Республіка, 1949
• Початок Холодної війни, 1947
• Берлінська стіна, 1961
• Віллі Брандт — канцлер ФРН, 1969
• Ангела Меркель — канцлер ФРН, 2005