План ООН по розділу Палестини 1947 року, який передбачав створення незалежних єврейської і арабської держав, був негативно сприйнятий арабськими країнами і після проголошення Держави Ізраїль призвів до дворічної війникотра супроводжувалась масовою втечею палестинських арабів з Ізраїлю, який не тільки відстояв свою незалежність, але й захопив території сусідніх арабських держав, на Західний берег ріки Йордан, який у 1950 році увійшов до складу створеного у 1946 році королівства Трансйорданія. Незважаючи на те, що кількасот тисяч палестинців складали меншість держави, король Хусейн І бен Талал надав їм кілька урядових посад і майже половину місць у парламенті.
Завдяки політичній і фінансовій підтримці арабських держав, і в першу чергу Єгипту, з 1965 року палестинська націоналістична організація ФАТХ Салаха Халафа та Організація звільнення Палестини (ОЗП) Ясіра Арафата, серед програмних засад яких було знищення Ізраїлю як держави, почали організовувати напади на Ізраїль з території Йорданії, що змусило Ізраїль розпочати 5 червня 1967 року т. зв. Шестиденну війну, в результаті якої він захопив, зокрема, східну частину Єрусалиму та Західний берег ріки Йордан і ще близько 200 тисяч палестинців були витіснені у внутрішні райони Йорданії.
З часом у палестинських анклавах і таборах біженців, де проживав майже мільйон чоловік, була сформована власна адміністрація та воєнізована міліція, які встановили контрольно-пропускні пункти, збирали податки, обшукували цивільні транспортні засоби і відмовлялись підкорятись йорданським властям. Це викликало численні конфлікти, для врегулювання яких у листопаді 1968 року між ОВП і королівським урядом було підписано угоду, яка з одного боку мала узаконити діяльність палестинських бойових груп, а з іншого — унеможливити створення "держави в державі" з центром у місті Ірбід.
З 6 по 8 вересня 1970 року підпільна організація «Ікріт і Бірам», створена у 1969 році з місцевих бойовиків та представників палестинської діаспори в Європі начальником служби безпеки ФАТХ і особистої охорони Арафата Алі Хасаном Саламі, відомим також під іменем Абу Хасан і прізвиськом «Червоний принц», захопила чотири літака ізраїльської компанії «Ель-Аль», які були посаджені на законсервованому з часів Другої світової війни британському військовому аеродромі «Досонс Філд» в Йорданії. Більшість із 310 чоловік були звільнені 11 вересня, а 56 євреїв та американців залишились в якості заручників з вимогою до урядів Велокбританії, Швейцарії та Німеччини звільнити з їх тюрем ув'язнених за тероризм палестинців.
Сприйнявши ці події як черговий виклик, 15 вересня 1970 року король Хусейн оголосив у країні надзвичайний військовий стан і 16 вересня і віддав наказ розпочати бойові дії проти палестинських організацій. Планування наступальних операцій було здійснено главою пакистанської тренувальної місії в Йорданії бригадним генералом Мухаммадом Зія-уль-Хаком (майбутнім президентом Пакистану) і реалізовано під керівництвом головнокомандувача збройних сил фельдмаршала Хабіса аль-Маджалі — силами бронетанкових та сухопутних військ було здійснено штурм штаб-квартири ОВП в столиці і найбільших містах з одночасним блокуванням іракської танкової дивізії, яка перебувала в Йорданії ще з часів Шестиденної війни.
Наступного дня президент Єгипту Абдель Нассер несподівано помер від серцевого нападу і Хусейн вирішив продовжити операцію проти палестинців — до кінця вересня йорданська армія взяла під контроль всі ключові міста і дороги країни, а до кінця жовтня провела "зачистку" всіх населених пунктів, витіснивши воєнізовані палестинські загони у гірські райони навколо міста Ібрід. 31 жовтня 1970 року Арафат і Хусейн підписали чергову угоду, аналогічну каїрській. Скориставшись незгодою з нею союзників ОВП з лівацьких партій Народний фронт (НФВП) і Демократичний фронт (ДФВП), які розглядали Йорданію як частину майбутньої палестинської держави, Хусейн віддав наказ продовжити операцію проти палестинців.
Черговий етап війни, відомої як «Чорний вересень» і яка забрала життя 82 йорданців, біля 3500 палестинців і більше 600 сирійців, тривав до липня 1971 року і завершився повною поразкою ОВП — втративши головну базу своїх дій, вона разом із 150 тисячами палестинців була змушена переміститись до підконтрольного Сирії Південного Лівану на кордоні з Ізраїлем, де її дії привели у 1980-х роках до п'ятнадцятирічної громадянської війни.
Підпільна організація «Ікріт і Бірам», теракти якої стали каталізатором війни Йорданії проти Палестини, з часом сама стала відома під назвою «Чорний вересень» — у 1972 році вона вбила 11 ізраїльських спортсменів під час Олімпійських ігор у Мюнхені, у відповідь на що уряд Ізраїлю організував дві секретні операції «Божий гнів» та «Меч Гідеона», в ході яких протягом наступних 20 років ізраїльськими агентами було вбито 13 осіб, включаючи і керівника «Чорного вересня» Алі Хасана Саламі, підірваного 100-кілограмовою вибухівкою 22 січня 1979 року у Бейруті.
Коментарі
Дивіться також
• Проголошення Держави Ізраїль, 1948
• Шестиденна війна, 1967
• «Травневий наступ» Фракції Червоної Армії, 1972
• Олімпійський теракт, 1972
• Війна Судного дня, 1973
• Напад на штаб-квартиру ОПЕК, 1975
• Перша палестинська інтіфада, 1987
• Палестинська автономія, 1993