Після захоплення Карфагеном в 219 році до н. е. грецької колонії Сагунт, яка знаходилась під протекторатом Римської республіки, Рим оголосив війну і розпочав підготовку до експедиції в Африку. Запобігаючи цьому, в травні 218 року до н. е. полководець Ганнібал Барка, заручившись підтримкою галльських племен, на чолі 100-тисячного війська розпочав свій похід в Італію. Остерігаючись нападати на добре захищений Рим, Ганібал з боями пройшов всі Аппеніни з півночі на південь, прагнучи створити антиримську коаліцію з південних міст і вийти до моря, щоб налагодити морський зв'язок з Карфагеном.
Відновивши армію після втрат у битвах при Требії і при Тразименському озері, римляни вирішили завдати удару по карфагенянах, коли ті знаходились у містечку Канни на півдні Італії. 87-тисячній римській армії під командуванням консулів Гая Теренція Варрона і Луція Емілія Павла протистояла в два рази менш чисельна армія Ганнібала. Зазвичай, кожен з консулів командував своєю частиною армії, але так як обидві армії були об'єднані в одну, то по закону зміна командування відбувалась щоденно.
1 серпня 216 року до н. е. римляни відбили розвідувальну атаку карфагенян, і Емілій розмістив війська на різних берегах ріки Ауфід. Натомість наступного дня, 2 серпня, Варрон у сподіванні здобути перемогу за рахунок чисельної переваги вирішив кинути у бій всю армію. Щоб сформувати потужний центр атаки, він вишикував римлян у 36 шеренг по фронту шириною лише 2 кілометри, які на флангах прикривались кіннотою, що перетворило римські легіони в одну мало маневренну величезну фалангу.
Ганнібал побудував свої війська значно ширшим фронтом в одну лінію глибиною лише 10 шеренг, розмістивши найдобірніші війська з флангів, де крім кінноти була й потужна піхота. Вісім тисяч легко озброєних піхотинців прикривали бойовий порядок армії Карфагена по центру, де перед ними стояли переважаючі сили супротивника. Практично на самому початку бою восьмитисячна важка африканська кавалерія лівого флангу карфагенян розбила двотисячну легку кінноту правого флангу римлян, пройшла в тил їхнього бойового порядку і атакувала кінноту лівого флангу, розсіяла її, взявши римлян в кільце.
Римляни своїм потужним центром продавили центр карфагенян, що полегшило оточення легіонів, задні шеренги яких були змушені розвернутись, щоб протистояти ворожій кавалерії, яка зайшла їм в тил. Через щільність римських шеренг вони не могли перебудуватись і в бою брали участь лише зовнішні ряди піхоти — чисельна перевага римлян втратила своє значення і за 12 годин бою карфагеняни вбили близько 50 тисяч з них (включаючи консула Луція Емілія Павла, двох проконсулів, начальника кінноти і 80 римських сенаторів) і ще близько 10 тисяч римлян взяли в полон; карфагенська армія втратила убитими менше 10 тисяч чоловік.
Консул Гай Теренцій Варрон уцілів, врятувавшись втечею з поля бою з невеликим кавалерійським загоном, і згодом прибув до Канузії (нині Каноса-ді-Пулья), куди відступили рештки його війська — десь зо 15 тисяч чоловік. Сенат відкликав його до Риму, де попри поразку Варрона прийняли урочисто з вдячності, що не залишив республіку напризволяще. Однак більше йому командування великим військом не довірили і наступного року проконсулом відправили в Піцен (нині Марке) на Адріатику на чолі лише одного легіону. Тим часом військо Римської республіки очолив Марк Юній Пера, наділений Сенатом повноваженнями диктатора.
Що було потім
Після перемоги у битві при Каннах на бік Карфагену перейшли кілька міст Південної Італії, грецькі міста Сицилії і Македонія, завдяки чому Рим опинився в кільці ворогів. Проте Ганнібал не зумів скористатись успіхом — не маючи достатньо сил, щоб взяти в облогу Рим, він запропонував Сенату укласти мирний договір. Сенат відмовився вести переговори, оголосив повну мобілізацію чоловічого населення, залучивши в армію безземельних селян і викуплених рабів. Це дозволило досить швидко зібрати армію, достатню для стримування армії Ганнібала на Аппенінах.
Після успішних дій проти карфагенян в Іспанії та Африці Рим зумів перехопити ініціативу і 19 жовтня 202 року до н.е. завдав вирішальної поразки Ганнібалу у битві Замі (сучасний Туніс). Це змусило Карфаген наступного року прийняти важкі умови миру, за якими він втратив свої володіння в Іспанії і всі острівні володіння в Середземному морі, передав римлянам майже весь флот і зобов'язався виплатити протягом п'ятдесяти років величезну контрибуцію.
Коментарі
Дивіться також
• Римська республіка, 509 до н. е.
• «Піррова перемога» царя Епіру, 279 до н. е.
• Закінчення Першої Пунічної війни, 241 до н. е.
• Друга Пунічна війна, 219 до н. е.
• Падіння Карфагена, 146 до н. е.
• Римська імперія, 27 до н. е.