Відставка
Християна Раковського
ОсобистостіГеннадій Єфіменко
15 липня 1923 року в Харкові відбулося спеціальне засідання РНК УСРР, присвячене проводам з України Християна Раковського, призначеного повноважним представником СРСР в Англії. Попри гарні слова та різного роду почесні відзнаки, це призначення було лише приводом для зняття Раковського з посади голови уряду УСРР.На обкладинці: Християн Раковський, 1923 рік
19269
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Уродженець Болгарії Християн Раковський почав свою діяльність в Україні невдовзі після Жовтневого перевороту. На початку 1918 року в якості комісара РНК РСФРР він прибув спочатку до Севастополя, потім — до Одеси, де займався насамперед організацією боротьби з Румунією, яка окупувала Бесарабію. 17-19 березня він взяв участь у ІІ Всеукраїнському з'їзді рад, а вже у квітні був у Курську у складі очолюваної формально Сталіним російської делегації, яка, згідно умов Брест-литовського мирного договору мала укласти мир з Україною. Реальні перемовини про мир почалися 23 травня у Києві, вже після укладення в Коренєво домовленості від 4 травня про припинення військових дій на Курському фронті та створення там нейтральної зони. Головним досягненням переговорів, на яких Раковський очолював делегацію радянської Росії, стало укладення 12 червня прелімінарного мирного договору з Українською Державою. В кінці жовтня він взяв участь у ІІ з'їзді КП(б)У у Москві.

В кінці січня 1919 року Раковський, який виглядав обізнаним як зі становищем в Україні загалом, так і в КП(б)У зокрема, в ситуації внутрішнього конфлікту в середовищі керівників компартії України, як він сам зазначав в автобіографії, «був викликаний Центральним Комітетом Комуністичної партії (б) України, щоб зайняти посаду голови Тимчасового робітниче-селянського уряду України».

Кремль спрямовував Раковського до України як централіста і саме таким він і був у 1919 році. Однак набутий досвід змусив його змінити погляди і вже наприкінці року в мовно-культурній, а з кінця 1920-го і в управлінсько-господарській царині він став захисником прав радянської України. Категоричні заперечення Раковського зняли з порядку денного питання про приєднання УСРР до РСФРР на початку 1922 року та були одним із найвагоміших аргументів, що завадили сталінському плану автономізації зразка серпня-вересня 1922 року.

Після ухвалення попередньої угоди про створення СРСР Раковський взяв активну участь у її доопрацюванні, спрямувавши свою діяльність на відстоювання прав України у майбутньому союзі радянських республік. Зокрема, він вніс підтриману в українському проекті пропозицію перемінити статус наркоматів закордонних справ та зовнішньої торгівлі із загальноюзних на союзно-республіканські. Однак відстояти таку позицію на IV нараді ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками національних республік, яка відбулася у Москві 9-12 червня, українській стороні не вдалося. Окрім непоступливості більшовицького центру вагому роль у цій невдачі зіграло те, що деякі представники української делегації, як, наприклад, Дмитро Мануїльский, стали найзатятішими критиками внесених Україною пропозицій, ще частина зайняла позицію спостерігача у дебатах Раковського та Скрипника зі Сталіним.

Генсек ЦК РКП(б) розвинув наступ і зміг добитися того, щоб пленум ЦК КП(б)У, що відбувся 20-22 червня, ухвалив резолюцію, у якій висловив незгоду із раніше затвердженими пропозиціями української сторони щодо Договору про створення СРСР — основної складової Конституції СРСР. Після цього Раковський подав у відставку, яку учасники пленуму більшістю голосів (Мануїльський був «за» неї) категорично відхилили. І хоча ні відставка з посади голови РНК, ні її відхилення пленумом ЦК КП(б)У не мали юридичної сили, загалом це можна було трактувати як підтримку Раковського. Тому в Москві вирішили не зволікати і розв'язати проблему у властивий для централізованої структури спосіб — переміщенням Раковського за межі України. Вже 1 липня політбюро ЦК КП(б)у заслухало доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У Еммануїла Квірінга та затвердило рішення: «Враховучи величезну важливість призначення тов. Раковського Повпредом СРСР в Англії, не заперечувати проти його відрядження з України». Втім, реалізували це рішення лише після формального створення СРСР 6 липня 1923 року. Цікаво, що саме Раковський 1-2 липня на черговій сесії ВУЦВК презентував і розхвалював проект Конституції СРСР, у якій було проігноровано більшість його пропозицій.

Заміна Раковському теж була озвучена 1 липня — посаду голови РНК мав обійняти Влас Чубар. 13 липня політбюро затвердило настанову про те, що при повідомленні у пресі про зміну голови уряду треба «дякувати Раковському». Того ж таки 13 липня Президія ВУЦВК, «обміркувавши пропозицію про призначення тов. Раковського на Повноважного й Торговельного Представника Спілки Радянських Соціалістичних Республік» та «беручи до уваги надзвичайну важливість авторитетного захисту політичних та економічних інтересів Спілки Радянських Соціалістичних Республік у Англії» формально затвердила рішення про переміщення Раковського та висловила йому подяку за пророблену роботу.

15 липня 1923 року під головуванням Михайла Вєтошкіна відбулося спеціальне засідання РНК УСРР, присвячене від'їзду Християна Раковського. Окрім зачитаного Петром Солодубом вітального адреса із подяками, РНК УСРР серед іншого ухвалив назвати його іменем Центральний Селянський Будинок, що будувався у Києві, заповідник «Асканія-Нова», інститути в Харкові та Києві, селекційну пшеницю і «поставити в залі засідань РНК бюст тов. Раковського». Після засідання відбулися урочисті проводи, під час яких було сказано чимало теплих слів на адресу Раковського.

«З Вашим іменем, Хрістіяне Георгієвичу, в культурному розвитку України звязана ціла епоха, яка дістала своє остаточне завершення в декреті про заходи, забезпечуючі рівноправність мов та про допомогу розвиткові української мови, ухваленому на останньому засіданні РНК, яке відбулося під Вашим головуванням. Ви болгарин по походженню, румун по підданству, француз і росіянин по своїм персональним звязкам та соціялістичній праці були для Радянської України тим, з чиїм іменем звязана епоха, коли «Малоросія» царської імперії залишила в минулому ознаки своєї національної відсталости та некультурности й стала на шлях західно-європейського культурного розвитку» — З виступу керуючого справами РНК Петра Солодуба під час урочистих проводів Християна Раковського, 15 липня 1923 року

Попри усі подяки та вітання мало для кого було таємницею що призначення до Англії стало лише приводом для усунення надто впливового діяча і опонента керівної на той час в РПК(б) «трійці» (Сталін, Каменєв, Зинов'єв) із такої впливової республіки, якою була Україна. У датованому 18 липня листі до ЦК КП(б)У та ЦК РКП(б) Раковський спростовував низку аргументів щодо важливості своєї нової посади і, зокрема, надання йому звання заступника наркома закордонних справ СРСР: «Твердження про те, що моє призначення замнаркомсправ було зроблено з метою надати мені більшого авторитету перед англійським урядом, не має сенсу, бо та посада, яку я мав тоді — Головраднаркому України і членство у ЦВК Союзу / яке маю до цього часу / безсумнівно в очах англійської дипломатії і будь-кого іншого має набагато більше авторитету, ніж зам в Наркомзаксправ». Проаналізувавши низку кроків Кремля з ротації кадрів в Україні, які були зроблені перед його переміщенням, Раковський підвів підсумок: «Ось чому для мене моє призначення до Лондона є продовженням тієї тактичної лінії, метою якої є моя ліквідація як партійного і радянського працівника. Я не знаю, наскільки в інтересах партії усунення від безпосередньої радянської і партійної роботи товариша, який вже більше тридцяти років знаходиться в рядах активного авангарду міжнародного робітничого руху».

Незважаючи на успіхи на дипломатичній ниві, значення Раковського з часом невпинно падало, основною причиною чого було саме те, що дозволило йому так підвищитися в попередні роки — близькість до Троцького. В 1927 році Раковський був знятий з усіх посад, виключений з лав ВКП(б), в якій поновився у 1935-у, але вже наступного року його заарештували за справою «Правотроцькістського антирадянського блоку». Засуджений як учасник змови, англійський і японський шпигун, Християн Раковський відбував 20-літній вирок в Орлі, де при наближенні німецьких військ у 1941 році був розстріляний в числі 157 політв'язнів, страта яких була санкціонована Державним комітетом оборони СРСР на чолі зі Сталіним.

Друк 2
Геннадій Єфіменко спеціально для © «Цей день в історії», 15 липня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 15 липня

Смерть Володимира Великого

1015
#ЦейДень

Все про 15 липня

Події, факти, персоналії

Взяття Єрусалиму хрестоносцями

1099

Грюнвальдська битва

1410

Убивство Джанні Версаче

1997