Кадровий партапаратник, який пройшов усі щаблі комуністичної ієрархії від провінційного райкому КПРС до голови Московський міському партії, Борис Єльцин зробив стрімку кар'єру політика в кінці 1980-х на критиці тодішнього генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, під управлінням якого СРСР опинився у глибокій економічній і політичній кризі. На хвилі протестних настроїв в травні 1990 року Борис Єльцин став Головою Верховної Ради РРФСР, яка під його головуванням прийняла Декларацію про державний суверенітет. 12 червня 1991 року Єльцин отримав підтримку 45,5 мільйонів виборців і став першим президентом Росії.
У серпні 1991 року завдяки своєму високому аторитету Єльцин за три дні зумів придушити компартійний путч, лідери якого заарештували в Криму Михайла Горбачова, і таємно від нього провести переговори з головами Верховних Рад України Леонідом Кравчуком і Білорусі Станіславом Шушкевичем, котрі завершились підписанням в грудні 1991 року Біловезьких угод і розпадом Радянського Союзу.
Складна еономічна ситуація в Росії на початку 1990-х привела до численних конфліктів Єльцина як з опозицією, так і з колишніми соратниками, і у 1993 році, після спроби змістити його з посади президента, політична криза переросла у збройне протистояння — 3 жовтня Єльцин ввів у країні надзвичайний стан і віддав наказ про штурм будинку парламенту, після чого розпустив Верховну Раду і Конституційний суд, зосередивши в руках всю повноту влади — прийнята наступного року конституція значно звузила повноваження парламенту на користь президента.
Незважаючи на те, що через невдачі та помилки в проведенні економічних реформ і фактично програну Першу Чеченську війну на початок 1996 року рейтинг Єльцина впав до 3%, він заявив про намір болотуватись на пост президента Росії вдруге, пояснюючи це загрозою реваншу комуністів, які рік перед тим здобули переконливу перемогу при виборах в парламент. Конфлікт з Думою досягнув апогею в березні, коли вона прийняла постанову про визнання недійсними Біловезьких угод в частині розпуску СРСР, — Єльцин доручив підготувати проекти заборони Компартії РФ, розпуску парламенту і переносу термінів проведення президенських виборів.
Однак ці плани не були реалізовані, натомість Борис Єльцин розпочав активну передвиборчу кампанію, прийняв ряд популістичних актів і в травні 1996 року підписав з лідером чеченських сепаратистів Зелімханом Яндарбієвим угоду про припинення бойових дій. Це посприяло зростанню популярності Єльцина, що разом із активним застосуванням адміністративного ресурсу дозволило перемогти у першому турі президентських виборів, який відбувся 16 червня.
Наступного дня Єльцин був госпіталізований з інфарктом, але це вдалось приховати від широкого загалу — по телебаченню транслювались заздалегідь зняті репортажі про зустрічі президента та інтерв'ю з ним. 3 липня 1996 року стан Єльцина був настільки поганий, що він проголосував в урядовому санаторії, де проходив реабілітацію, а не за місцем проживання. У другому турі виборів він набрав 53,82% голосів проти 40,41% у лідера комуністів Геннадія Зюганова і вдруге став президентом Російської Федерації.
Тим не менше, через проблеми зі здоров'ям Єльцин не міг повноцінно керувати державою і після фінансової кризи 1998 року, в Росії почалась чергова політична криза — протягом року відбулась зміна семи урядів, останній з яких 9 серпня 1999 року очолив мало відомий на той момент директор ФСБ Володимир Путін, котрому Борис Єльцин офіційно передав президентські повноваження, заявивши про свою добровільну відставку в останній день року.
Коментарі
Дивіться також
• Борис Єльцин — перший президент Росії, 1991
• Серпневий путч, 1991
• Біловезька угода, 1991
• Будапештський меморандум, 1994
• Перша Чеченська війна, 1994
• Російський дефолт, 1998
• Друга Чеченська війна, 1999
• Другий термін президента Кучми, 1999
• Відставка Бориса Єльцина, 1999