цей день
Заголовки
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
Моя історія
Підтримати
Нова стаття
Перша Італійська Республіка
2 червня 1946 року в Італії розпочався конституційний референдум, на якому більшість громадян висловилась за скасування монархічного устрою і проголошення республіки. За його підсумками через десять днів король Умберто II, який правив лише 34 дні, був позбавлений влади.
На обкладинці: Прапор і герб Республіки Італія
1695
Політика
Володимир Лук'янюк, 23 травня 2017
З приходом в 1922 році в Італії до влади Беніто Муссоліні роль короля Віктора Емануїла III в державних справах і його авторитет стали дедалі зменшуватись, незважаючи на те, що формально йому віддавались належні почесті - в 1936 році він був проголошений імператором щойно завойованої Ефіопії, через два роки став Першим маршалом Імперії (разом з Муссоліні, що монархістами було розцінене як приниження), в 1939 - королем Албанії.
Беніто Муссоліні (зліва) і Віктор Емануїл III (1869-1947), 1940 рік
Беніто Муссоліні (зліва) і Віктор Емануїл III (1869-1947), 1940 рік
Обережний і розсудливий політик, який ніколи відверто не виступав проти фашизму, в 1943 році Віктор Емануїл підтримав рішення Великої фашистської ради, яка звернулась до короля з проханням відновити свої конституційні повноваження у повному обсязі, - за його наказом Муссоліні був заарештований, після чого король відмовився від ефіопського та албанського титулів, публічно оголосив перемир'я з союзниками по антигітлерівській коаліції і підтримав нового главу уряду маршала П'єтро Бадольйо, який розпочав війну з Німеччиною.
Розуміючи, що він занадто заплямований співпрацею з фашистським режимом, в 1944 року Віктор Еммануїл наділив всіма королівськими повноваженнями свого сина Умберто, якого проголосив генерал-лейтенантом Королівства Італія.
По закінченні війни в італійському суспільстві стало широко обговорюватись питання про політичну відповідальність королівської родини за її роль у співпраці з фашистами, втягуванні країни у багаторічну війну, котра закінчилась розрухою і поразкою, і в березні 1946 року уряд християнського-демократа Альчіде де Гаспері постановив провести референдум щодо майбутнього устрою держави і скликати Установчі збори для прийняття нової конституції.
Принц П'ємонту Умберто II Савойський (1904-1987) підписує указ про проведення референдуму щодо державного устрою Італії, 16 березня 1946 року
Принц П'ємонту Умберто II Савойський (1904-1987) підписує указ про проведення референдуму щодо державного устрою Італії, 16 березня 1946 року
Сподіваючись зберегти монархію, 9 травня 1946 року Віктор Емануїл III зрікся престолу на користь свого сина, який за три роки фактичного правління став доволі популярний в країні, і залишив Італію. Наступного дня Умберто II, чиї владні повноваження були «заморожені» урядом до закінчення референдуму, публічно оголосив, що прийме будь-який його результат.
Референдум, на який було винесене єдине питання "республіка або монархія", пройшов 2-3 червня 1946 року на більшій території Італії, крім окупованих союзниками Південного Тіролю і провінцій Трієст та Горіца, а також районів міст Пола, Зара і Фіуме (всі три зараз належать Хорватії). В ньому взяло участь 89,08% зареєстрованих виборців, 54,27% з яких висловились за республіканський устрій країни, і які обрали 556 делегатів Установчих зборів. 13 червня, за кілька днів до офіційного оголошення результатів референдуму, де Гаспері, не маючи на те жодних конституційних повноважень, але бажаючи зняти напругу в країні, яка виникла через тривалий час перевірки результатів Касаційним судом, від імені уряду проголосив Італію республікою і був призначений її тимчасовим президентом.
Міністр закордонник справ Карло Сфорца і 44-й голова Ради міністрів Королівства Італії та Італійської Республіки Альчіде де Гаспері (справа), 1948 рік
Міністр закордонник справ Карло Сфорца і 44-й голова Ради міністрів Королівства Італії та Італійської Республіки Альчіде де Гаспері (справа), 1948 рік
Установчі збори почали роботу 25 червня 1946 року і через півтора року прийняли нову конституцію, яка містила положення про неможливість шляхом внесення до неї змін і поправок змінити форму устрою держави і підтвердила чинність Латеранські угоди з Ватиканом. Вона набула чиності 1 січня 1948 року разом із законом, який забороняв всім чоловікам Савойської династії, а також королеві-консорту (загалом 13 особам) проживати в Італії. Умберто II був змушений емігрувати до Португалії, де проживав до своєї смерті у 1983 році в Женеві у віці 78 років. Останнього короля Італії поховали в монастирі Откомб у Франції, традиційному місці останнього спочинку членів Савойського дому.
Заборона перебувати в Італії членам королівської родини була знята лише у 2002 році, що дало можливість сину Умберто II, 65-річному Віктору Емануїлу IV, який самопроголосив себе королем, повернутись на батьківщину, попередньо, однак, разом із сином письмово безумовно визнавши чинність республіканської конституції Італії.
23 травня 2017 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Дивіться також

Найжахливіші пандемії
Інфографіка
Найжахливіші пандемії
Політика
Європа
Новітня історія

Головні події 2 червня

#ЦейДень
Події, факти, персоналії
© 2001-17 Володимир Лук'янюк
Про


Наверх