Закінчення китайської культурної революції
1 квітня 1969 року в Пекіні розпочався IX з'їзд Компартії Китаю, на якому було оголошено про закінчення "культурної революції", яка тривала десять років, і названо Лінь Бяо спадкоємцем Мао Цзедуна на посту голови партії.
25127
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Викриття сталінізму на XX з'їзді КПРС (1956), хрущовський курс на поступову лібералізацію в економіці при політиці мирного співіснування с капіталістичними країнами викликали невдоволення в Китаї — Мао Цзедуна вважав, що нова, ревізіоністська, політика СРСР суперечить комуністичній ідеології і створює загрозу його особистій владі в компартії Китаю (КПК). Відтак основним ворогом Китаю Мао Цзедун проголосив внутрішній і міжнародний ревізіонізм. «Очищення» китайського комунізму почалось з переслідування представників середнього класу — державних службовців, артистів і вчених.

В травні 1966 року на засіданні Політбюро ЦК КПК затверджено основні тези Культурної революції, звільнено з постів ряд керівників партії, створено групу у справах Культурної революції на чолі із секртарем Мао. Для придушення будь-яких проявів опозиції і розправи з незадоволеними наприкінці 1966 року з одурманених націоналізмом політично незрілих учнів старших класів, частково студентства організовані перші загони хунвейбінів, а з наступного року заняття у школах та вишах великих міст країни припинилися повністю, і в країні розгорнулися масові гоніння проти інтелігенції. Всього за серпень-вересень 1966 року хунвейбіни лише в Пекіні вбили 1722 осіб і конфіскували майно у 33 695 сімей; до 3 жовтня 1966 року по всій країні з міст вигнано 397 400 осіб.

У серпні 1966 року відбувся XI пленум ЦК КПК, на якому Мао Цзедун оголосив про існування в партії «буржуазного штабу» і відкрито закликав розгромити керівні партійні органи на місцях, замість яких створити нові органи влади. Погроми хунвейбінів набули ще більшого масштабу — було репресовано близько 53 тисяч осіб, в основному партійних працівників та інтелігенцію. В грудні 1966 року із хунвейбінів сформовані загони цзаофані, люмпенізованої міської молоді, які мали перенести Культурну революцію з освітнього середовища на підприємства. У січні 1967 почалось захоплення установ і підприємств у Шанхаї та Пекіні — на зміну адміністративним органам приходили революційні комітети; військові перебирали на себе контроль над комунікаціями, банками, центральними архівами та тюрмами. До кінця літа 1967 року практично вся країна опинилась під військовим контролем.

Культурна та наукова діяльність в країні була практично паралізована і зупинилася. Були закриті всі книжкові магазини із забороною на продаж будь-яких книг, крім праць Мао. Хунвейбіни спалили декорації і костюми вистав Пекінської опери: у театрах повинні були йти тільки написані дружиною Мао «революційні опери із сучасного життя». Протягом десяти років вони були єдиним жанром сценічного мистецтва, дозволеним офіційної цензурою. Хунвейбіни громили і палили храми і монастирі, знесли частину Великої китайської стіни, використавши вийняті з неї цеглу на будівництво «більш необхідних» свинарників. Загони хунвейбинів відрізали коси і зголювали фарбоване волосся у жінок, роздирали занадто вузькі брюки, обламували високі підбори на жіночому взутті, розламували навпіл гостроносі туфлі, обшукували будинки в пошуках «доказів» неблагонадійності господарів, реквізуючи їх гроші та цінності. З міста до сіл були вислані близько 20 мільйонів людей з вищою освітою для примусової роботи у сільському господарстві.

В умовах самоусунення судової і поліцейської влади, терор, розв'язаний хунвейбінами і цзаофані, набув такого масштабу, що вийшов з-під контролю і проти них влада почала застосовувати армію. Так, 19 серпня 1967 року в місто Гуйлінь після довгої позиційної війни увійшли 30 тисяч солдатів та бійців народної селянської міліції і протягом шести днів без суду і слідства винищили майже всіх хунвейбінів. 27 квітня 1968 року кількох їх керівників було публічно розстріляно, а восени мільйон хунвейбінів були вислані на 10 років у віддалені райони країни.

Тим не менш, XII пленумі ЦК КПК, що пройшов у жовтні 1968 року схвалив усі заходи Культурної революції (у його роботі взяла участь лише третина його складу — решта була репресована). На пленумі з компартії був виключений колишній глава уряду КНР Лю Шаоці, основний опонент Мао Цзедуна; він був убитий в тюрмі на початку наступного року. 1 квітня 1969 року черговий з'їзд Компартії Китаю замість економічної програми прийняв «ідеї Мао Цзедуна», остаточно затвердив усі заходи Культурної революції, здійснені в період 1966—1969 років, і оголосив її завершеною. Однак в тій чи іншій формі Культурна революція, супроводжувана репресіями проти інакомислячих і вбивствами політичних опонентів, тривала до смерті Мао Цзедуна в 1976 році. Як стало відомо у 1980-х роках, кількість постраждалих в ході Культурної революції склала близько 100 мільйонів осіб, сотні тисяч з яких загинули.

Друк 2
«Цей день в історії» © 2001-24. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 1 квітня

Сигізмунд II Август — останній король з династії Ягеллонів

1548
#ЦейДень

Все про 1 квітня

Події, факти, персоналії

Засновано компанію «Apple»

1976

Легалізація одностатевих шлюбів

2001