Напередодні вторгнення офіційна позиція США полягала в тому, що Ірак порушує основні положення резолюції Ради Безпеки ООН №1441 і займається розробкою зброї масового ураження, і що необхідно роззброїти Ірак силовим шляхом. США і Великобританія планували провести голосування в Раді Безпеки за розробленою ними відповідної резолюції, але відмовилися від цього, так як Росія, Китай і Франція дали зрозуміти, що накладуть вето на будь-яку резолюцію, що містить ультиматум застосування сили проти Іраку.
Проігнорувавши цю обставину, Сполучені Штати почали військову операцію. Командував експедиційними силами генерал Томмі Френкс. Вторгнення почалося після масованої авіапідготовки для руйнування іракської військової інфраструктури.
Чисельність наземного угруповання США і їх союзників, зосереджених в районі Перської затоки, склала 207 тис. солдатів. З часом вона збільшилась до 270-и. Американські і союзницькі ВМС нараховували 89 суден, 4 авіаносні ударні групи, 10 атомних підводних човнів. Регулярна армія Хусейна до початку березня налічувала 375 000 солдатів плюс близько 650 000 резервістів, 5000 одиниць бронетехніки, 300 літаків і 375 вертольотів.
Через 3 тижні після початку війни коаліційні сили підійшли до столиці Іраку із заходу, півдня і південного сходу. Вранці 9 квітня американське командування зажадало капітуляції від іракських військ, у разі відмови послідував би великомасштабний штурм. Іракські власті відмовилися від подальшого опору. У цей же день американські війська увійшли в місто. 10 і 11 квітня були взяті інші найбільші міста Іраку — Кіркук і Мосул. 1 травня було оголошено про закінчення основних бойових дій.
Розгромлена за 19 днів іракська армія втратила убитими 7200 чоловік; втрати коаліції коаліції склали 172 особи — 139 американців і 33 британці.
Формально Багдад був окупований, але вуличні бої тривали. Жителі, незадоволені Саддамом Хусейном, вітали коаліційні війська. Сам Хусейн утік зі своїми помічниками. Захоплення Багдада послужило початком до масового насильства в країні, коли деякі великі міста фактично оголошували один одному війну за перевагу в регіоні. Генерал Френкс прийняв на себе управління Іраком як головнокомандувач окупаційними силами.
Хоча наявність у Іраку ядерної та хімічної зброї було одним з основних приводів для початку військової операції, факту створення після 1991 року зброї масового знищення і доказів існування ядерної програми в Іраку знайдено не було.
Коментарі
Дивіться також
• Іракська окупація Кувейту, 1990
• «Буря в пустелі», 1991
• Війна у Перській затоці, 1991
• Операція «Відплата», 2001
• Страта Саддама Хуссейна, 2006