Виходець з галльського сенаторського роду Антонін Пій мирно зайняв престол Римської імперії 10 липня 138 року. Його правління було найспокійнішим за всю історію держави — Римська імперія практично не вела війн, утримала всі свої територіальні володіння, зміцнивши кордони в Шотландії і вздовж Рейну та Дунаю. Весною 145 року він видав дочку Фаустіну-молодшу заміж за усиновленого ним у 138 році свого племінника (через дружину) Марка Аврелія, того ж року оголошеного цезарем і вдруге — консулом. Того ж, 138 року, згідно умови за якою імператор Адріан свого часу призначив Антоніна Пія своїм спадкоємцем, Пієм був усиновлений і осиротілий виходець з давнього етруського роду 8-річний Луцій Вер, чий батько до своєї несподіваної смерті сам розглядався Адріаном як майбутній імператор.
23 роки правління Антоніна Пія, що пройшли під девізом «справедливість, щастя, вірність», ознаменувались проведенням реформи в галузі права, гуманізацією кримінального законодавства, поміркованою релігійною політикою і загальним економічним підйомом Римської імперії, що значною мірою сприяло і розквіту провінцій. Він лише один раз виїхав за межі Італії, постійно проживаючи у своєму родовому маєтку Ланувіум під Римом, де й помер 7 березня 161 року на 74-у році життя. За однією з версій Антонін Пій не був традиційно спалений на вогнищі, а похований у мавзолеї Адріана на березі Тибру в Римі (нині — замок Святого Ангела). Сенат не заперечив проти його посмертного обожнення і згодом на честь Антоніна Пія на Марсовому Полі була зведена тріфумфальна колона і переосвячений храм на Форумі.
Згідно останньої волі Антоніна Пія, яку він висловив двом префектам преторія уже важко хворим, новим імператором Риму був призначений лише Марк Аврелій. На загальний подив той попросив сенат визнати співправителем свого молодшого названого брата Луція Вера, з яким він 1 січня 161 року вступив у своє третє консульство.
Заручений з дочкою Марка Аврелія, Луцій Вер не виказував жодних владних амбіцій, більшість часу присвяуючи розвагам, театру і перегонам на колісницях. Незважаючи на відсутність військового досвіду, того ж року він очолив переможну римську кампанію проти Парфії, яка завершилась через три роки захопленням її столиці Ктесифону і укладенням вигідного миру, а в 169 році разом з Марком Аврелієм — війну проти маркоманів у Північній Італії, під час повернення з якої помер, очевидно від епідемії віспи, що лютувала в імперії. Марк Аврелій супроводжував тіло названого брата до Риму, де на вшанування його пам'яті були влаштовані масштабні ігрища, а сам Луцій Вер був обожнений сенатом.
Одноосібне правління Марка Аврелія тривало до 177 року, коли співправителем став його 16-річний син Луцій Аврелій Коммод. Добре освічений, Марк Аврелій ще за життя набув слави філософа, залишивши по собі написане грецькою «Послання до самого себе», і поміркованого правителя. Його смерть 17 березня 180 року вважається кінцем двохсотлітнього періоду, відомого як «Римський мир», за яким послідував час нестабільності і воєн, що призвів до поступового занепаду Римської імперії, її розколу і падіння на Заході.
Коментарі
Дивіться також
• Тиберій — другий принцепс Риму, 14
• Нерон — п'ятий імператор Риму, 54
• Рік чотирьох імператорів, 69
• Римський імператор Траян, 98
• Убивство імператора Коммода, 192
• Тетрархія Діоклетіана, 293