цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Загибель Романа Великого
19 червня 1205 року в битві під Завихостом на Віслі проти своїх двоюрідних братів польських князів Лешка Білого й Конрада Мазовецького загинув засновник Галицько-Волинського князівства, великий князь київський і «самодержець всієї Русі» Роман Мстиславич. Його смерть стала приводом до сорокалітньої міжусобиці, яка завершилась перемогою синів Данила Галицького і Василька Романовича.
На обкладинці: Герб Галицького князівства
4482
Особистості
Володимир Лук'янюк
Більшу частину свого дитиства Роман провів у Польщі, куди потрапив у 1155 році разом з батьком Мстиславом II Ізяславовичем, вигнаним з Луцька великим князем київським Юрієм Долгоруким. Весною 1168 року Мстислав, який рік перед тим зайняв стіл у Києві, здійснив великий похід проти половців, настільки успішний, що того ж року новгородці запросили на князівство його 16-річного сина Романа. 25 лютого 1170 року Роман Мстиславич зумів відстояти місто у триденній облозі і розбити військо коаліції руських князів, створеної володимирським князем Андрієм Боголюбським, який попереднього року захопив Київ.
Через місяць вигагний у 1168 році Андрієм Боголюбським з великого престолу Мстислав Ізяславович повернув собі владу в Києві, однак вже у квітні був змушений виїхати у Володимир (Волинський), де й помер 19 серпня 1170 року. Його волинські володіння перейшли у спадок старшому синові Роману, який залишив Новгород і вокняжився у Володимирі. При цьому його дядько Ярослав Ізяславич продовжував правити в Луцьку і був одним з головних претендентів на Київ, яким і оволодів у 1173 році при допомозі смоленських Ростиславичів, посадивши замість себе в Луцьку свого сина Інгваря.
Коли по смерті у 1187 році Ярослава Осмомисла розгорілась боротьба за Галич між його законним і незаконнонародженим синами, Роман Мстиславич вступив у змову з галицькими боярами і посів стіл у Галичі, залишивши правити у Володимирі свого молодшого брата Всеволода. Однак невдовзі, дізнавшись про наближення військ угорського короля Бели III, закликаних Володимиром Ярославичем (сином Ярослава Осмомисла), був змушений тікати в Овруч до свого тестя. Спільний похід з дружиною Рюрика Ростиславича успіху не приніс, проте допоміг Роману Мстиславичу повернутись у Луцьк, яким не хотів поступатись його молодший брат.
У наступні роки Роман Мстиславич розсварився зі своїм тестем, на той час уже великим князем київським, брав участь у двох війнах проти нього, воював у Польщі на боці своїх двоюрідних братів (по матері Агнешці, доньці Болеслава III Кривоустого з династії П'ястів), синів краківського князя Казимира II Справедливого, проти великопольського князя Мешка III Старого. За їх підтримки у 1199 році по смерті бездітним останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла — Роман Мстиславич знову захопив Галич. Це дало початок Галицько-Волинському князівству, яке об'єднало чотири стола Галицького (Перемишель, Звенигород, Теребовля і власне Галич) і сім столів (Белз, Червен, Берестя, Пересопниця, Дорогобуж, Шумськ і Луцьк) Волинського князівств.
Після того як 2 січня 1203 року Рюрик Ростиславич разом з Ольговичами (нащадками князя Олега Святославича, внука Ярослава Мудрого) та половецькою ордою здобув і розграбував Київ, влітку 1204 Роман Мстиславич знову скинув Рюрика і силоміць постриг у ченці разом його дочкою Предславою (своєю колишньою дружиною)
Розправившись, за деякими даними шляхом терору, з надто незалежними галицькими боярами, у липні 1201 року Роман Мстиславич вигнав з Києва свого колишнього тестя Рюрика Ростиславича і посадив на велике княжіння двоюрідного брата Інгвара Ярославича (який з невеликими перевами правив до 1204 року), взимку 1201/02 років провів великий і успішний похід проти половців, захопивши величезну здобич і «безліч душ християнських звільнив з їх полону», за що удостоївся порівняння літописцем зі своїм предком Володимиром Мономахом. Давній прихильник Андраша, сина Бели III, у його претенезіях на угорський престол, в кінці 1204 року з ним, уже як з королем, Роман Великий уклав угоду про взаємодопомогу і патронат над дітьми у випадку ранньої смерті одого з них.
Держава Романа Великого у 1201-05 роках
Держава Романа Великого у 1201-05 роках
Розсварившись зі своїми колишніми польськими союзниками, на початку весни 1205 року Роман Мстиславич розпочав похід у Малопольщу, взяв у облогу спочатку Люблін, а пізніше - містечко Завихост на Віслі, поблизу якого 19 червня загинув під час бою із загоном свого двоюрідного брата сандомирського князя Лешека Білого. Згідно Лаврентіївському літопису Роман Великий був похований у церкві Успіння Богородиці в Галичі.
Заснована Романом Великим князівська і королівська династія, відгалуження Рюриковичів і Мономаховичів, губиться у 1340 році, коли помер Володимир Левович, документально не цілком підтверджений король Русі у 1324-25 роках, зміщений галицькими боярством, яке запросило на престол його двоюрідного брата Юрія II Болеслава з династії П'ястів
Завдяки військовій допомозі Андраша II, про яку задля підтримки малолітніх дітей у серпні поклопотала вдова Романа Мстиславовича на зустрічі з ниму Сяноці, того ж року вдалось відбити спробу великого князя київського Рюрика Ростиславича у союзі з половцями захопити Галич. Однак з поверненням у 1206-у році вигнаних свого часу бояр на стіл Галича сів князь новгород-сіверський Володимир Ігорович, і вдова Романа Великого з дітьми була змушена рятуватись втечею спочатку у Володимир, а пізніше - у Краків та Кам'янець. Це стало початком 40-річної боротьби за владу в Галицько-Волинських землях за участі місцевих бояр, угорського короля і краківського князя Лешека Білого, частою зміною військових союзів і посаджених ними у Галичі князів, втратою території і фактичним розпадом держави на дрібні удільні володіння.
Лише у 1230 році діти Романа Великого Данило і Василько зуміли підкорити Волинь, у 1238 - Галичину, але остаточно утвердились в цих землях в 1245 році після перемоги над 17 серпня під Ярославом над об'єднаним військом Угорщини, Польщі і галицької опозиції. Старший з дуумвірату Романовичів Данило, що сидів у Галичі, того ж року був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана, у пошуку захисту від якого в 1253 році прийняв титул короля Русі.
all_inclusive
17 березня 2012 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
Сподобалась стаття?
Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Фрідріха Великого
Правила життя
Правила життя Фрідріха Великого
Особистості
Політика
Європа
Україна
Середньовіччя

Головні події 19 червня

#ЦейДень
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left18 червня
20 червняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

Наверх