Після відставки Павла Лазаренка з посади прем'єр-міністра у липні 1997 року проти нього українські правоохоронні органи ініціювали декілька кримінальних проваджень, звинувачуючи у корупції та махінаціях з державними коштами. Ця активність посилилася після того, як за підсумками виборів березня 1998 року політичне об'єднання "Громада", очолюване Лазаренком та Юлією Тимошенко, сенсаційно потрапило до Верховної Ради.
Одним з головних пунктів звинувачення Лазаренка була підозра про виведення до Швейцарії 20 млн доларів США через агрофірму "Наукову", з приводу чого протягом 1997-98 років Генеральна прокуратура України направила декілька десятків запитів швейцарським правоохоронцям. У березні 1998 року в Швейцарії було відкрите відповідне кримінальне провадження, а вже в жовтні у результаті взаємодії української оперативно-слідчої бригади та швейцарської влади в одному із банків Женеви були заблоковані 20 млн доларів США, які імовірно належали Лазаренку.
На початку грудня Лазаренко , котрий як народний депутат у рамках розвитку міжпарламентських зв'язків України та Європейського Союзу перебував у Брюсселі, вирішив виїхати автомобілем до Швейцарії. При перетині 2 грудня кордону у районі міста Базель у швейцарських прикордонників виникли сумніви щодо панамського паспорту , який він пред'явив. Лазаренко був затриманий для з'ясування ситуації, у ході чого вияснилося, що він фігурував у кримінальних справах щодо відмивання коштів.
3 грудня народний депутат від "Громади" Олександр Турчинов заявив з трибуни парламенту, що повідомлення про затримання Лазаренка у Швейцарії є провокацією з боку влади і продовженням її курсу на знищення політичної опозиції. Згодом, коли повідомлення підтвердилося, з боку однопартійців Лазаренка пролунали закиди владі у бездіяльності по звільненню з-під арешту в іноземній країні українського громадянина.
4 грудня у Женеві слідчий Лоран Каспер-Ансерме провів перший допит Лазаренка, на якому той заперечив наявність рахунків у швейцарських банках. При цьому він наполягав, що не пам'ятає жодних незаконних операцій і що всі звинувачення з боку українських правоохоронців інспіровані з боку президента України Леоніда Кучми у руслі політичної боротьби. Також він наполягав на своєму дипломатичному імунітеті як депутата Парламентської асамблеї Ради Європи. і відмовився підписувати протокол допиту.
16 грудня відбувся другий допит, у ході якого Лазаренко визнав наявність рахунків та проведення операцій через них з офшорними компаніями, пояснивши свої неправдиві свідчення двома тижнями раніше стресовим станом. Через два дні Лазаренко був випущений з-під арешту під заставу в 4 млн швейцарських франків, зобов'язавшись при цьому прибути до Женеви на судові слухання на 1-2 березня 1999 року.
9 лютого 1999 року Генпрокуратура України подала до парламенту запит на арешт Лазаренка, посилаючись у тому числі на факт арешту самого політика та його коштів у Швейцарії, який 17 лютого був підтриманий Верховною Радою 310 депутатами Не чекаючи результатів голосування в парламенті, Лазаренко напередодні вилетів до Греції, звідки вирушив до США. Прибувши у аеропорт Нью-Йорку 19 лютого він звернувся до Службою імміграції та натуралізації з проханням про політичний притулок. Лазаренко був затриманий за нелегальний в'їзд до США, згодом американськими правоохоронцями йому були пред'явлені звинувачення у низці злочинів, зокрема у відмиванні коштів.
Оскільки Павло Лазаренко не прибув на судові слухання у березні 1999 року, швейцарська влада подала його у міжнародний розшук і звернулася до США з проханням видати його. Однак останні відмовились це зробити, оскільки український екс-прем'єр був під слідством американських правоохоронців. У травні 2000 року Лазаренко був допитаний швейцарськими правоохоронцями і у підсумку заключив з ними і з американцями угоду: визнав свою вину по двох випадках відмивання коштів через швейцарські банки за умови невикористання наданої інформації для розслідування у США та невидання його Україні. 28 червня 2000 року суд Женеви заочно засудив Лазаренка до 1,5 років ув'язнення та до штрафу у 10,7 млн швейцарських франків.
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство Вадима Гетьмана, 1998
• Суд над Юлією Тимошенко, 2011