цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
star_border share search menu
Нова стаття
Незалежність Косова
17 лютого 2008 року парламент Косово у Приштині в одностороньому порядку проголосив незалежність колишнього автономного краю від Сербії і затвердив офіційні символи держави. Наступного дня її визнали Афганістан, Тайвань, Франція, Великобританія, Італія і США, а до кінця року - загалом 69 держав.
На обкладинці: Герб Республіки Косово
224
Політика
Володимир Лук'янюк, 13 листопада 2017
За підсумками Балканських воєн 1912-13 років було проголошено незалежність Албанії, а територія Косова, населена переважно албанцями, була поділена між Сербією і Чорногорією. По завершенні Першої Світової війни Косово увійшло до Королівства сербів, хорватів і словенців (Югославія з 1929 року), а після Другої Світової війни на її території був створений автономний край у складі Сербії. Повоєнна політика глави соціалістичної Югославії Йосипа Броз Тіто, направлена на створення Балканської конфедерації, до якої мала увійти і Албанія, на практиці реалізовувалась, зокрема, у стримуванні переселення у Косово сербів і наданні цьому регіону великих дотацій, що сприяло появі в ньому великої кількості біженців з самої Албанії.
Незважаючи на це, з середини 1960-х років в погано інтегрованому в загалом слов'янську Югославію косівському суспільстві стали ширитись тенденції до сепаратизму. Після серії націоналістичних виступів 1968 року, які підхопила місцева компартійна номенклатура, в 1974 році автономія Косова була значно розширена, а албанська мова отримала статус офіційної. Зі смертю Йосипа Броз Тіто у 1980 році міжнаціональні конфлікти посилились в усіх республіках Югославії, а в Косові вилились у відкрите сербсько-албанське протистояння, яке супроводжувалось кровопролиттям і відвертою дискримінацією сербської меншості місцевими органами влади. Воно посилилось з приходом до влади в 1986 році Слободана Мілошевича, який ініціював зміни до конституції Сербії, що значно обмежили права автономних окраїн.
Розпуск косовського парламенту, обмеження албанської мови в усіх сферах суспільно-політичного життя, включаючи освітні заклади, і звільнення албанців з ключових державних постів стало причиною довготривалої політичної кризи, масових забастовок і міжетнічних зіткнень. Попри введення в 1990 році в краї надзвичайного стану антисербські настрої лише посилювались, і 22 вересня 1991 року Косово слід за Хорватією і Словенією проголосило незалежність, яку підтвердив проведений згодом референдум. Формування власних органів влади і збройних сил привело до партизансько-терористичної дій албанців проти сербської адміністрації, які в 1998 році переросли у повномасштабну війну між Армією звільнення Косово і югославською армією.
Під тиском НАТО в 1999 році сербське керівництво було змушене погодитись на введення в Косово міжнародного воєнного контингенту, а потім і з резолюцією Радбезу ООН №1244 від 10 червня про перехід регіону під управління ООН, на місію котрої покладались система правосуддя і правопорядку, формування цивільної адміністрації і громадянських інститутів, а також відновлення економіки. 31 січня 2006 року на засіданні контактної групи на рівні міністрів закордонних справ Росії, США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, ЄС і НАТО було досягнуто принципів переговорів по Косово - воно не може бути повернуто під управління Сербії, не може бути розділене і не може бути приєднано до іншої держави.
Предметні перемовини між сербами і косовськими албанцями почалися 20 лютого 2006 року у Відні за посередництва спеціального представника генерального секретаря ООН, але так і не досягли успіху через непримириму позицію сторін - косовари виступали за наданя Косову повної і беззастережної незалежності, в той час як Сербія спиралась на резолюцію Радбезу ООН №1244, яка передбачала «непорушність суверенітету і територіальної цілісності Федеральної республіки Югославія». 17 лютого 2008 року, через два дні після ветування Росією резолюції Радбезу ООН про надання незалежності Косову незалежності, парламент Косова проголосив її в одностороньому порядку. Цього ж дня ж дня були презентовані офіційні символи держави - герб і прапор.
Першими незалежність Республіки Косово 18 лютого визнали Афганістан, Тайвань, Франція, Великобританія, Італія і США, а до кінця року ще 63 країни. 1 грудня 2009 року в Гаазі почалися слухання про законність одностороннього проголошення незалежності Косова, яке було підтверджене 22 липня 2010 року рішенням Міжнародного суду ООН. 8 березня 2011 року в Брюсселі розпочались переговори між Косово і Сербією, за результатами яких 19 квітня 2013 року в столиці ЄС прем'єр-міністр Сербії Івіца Дачич і прем'єр-міністр Косова Хашим Тачі парафували угоду про принципи нормалізації відносин.
Станом на 27 лютого 2017 року кількість країн-членів ООН, які визнали незалежність Косова, досягла 111 (Україна відмовилась це зробити відповідною заявою МЗС від 23 липня 2010 року), а також більшістю ведучих організацій світу, включаючи Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Міжнародний олімпійський комітет. З точки зору законів Сербії на даний момент Косово - все ще автономний край у її складі, конституційний лад в якому не вдається відновити через політичну і воєнну протидію окремих країн і НАТО.
13 листопада 2017 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
Сподобалась стаття?
Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Беласицька битва
Війни
Беласицька битва
Політика
Європа
Новітня історія
Наш час

Головні події 17 лютого

#ЦейДень
Події, факти, персоналії
© 2001-17 Володимир Лук'янюк
Про


Наверх