Орлеан, який англійці тримали в облозі з жовтня 1428 року, був ключем в долину Луари, звідки відкривалась перспектива захоплення південної Франції, підконтрольної дофіну Карлу Валуа. Перебуваючи під загрозою нападу від початку Столітньої війни, місто було готове до оборони. Хороший запас продовольства і великий арсенал зброї, повна обороноздатність потужних фортифікаційні споруд дозволили витримати кілька штурмів й, попри зведення навколо Орлеана численних ворожих фортів і укріплень, французи зуміли налагодити безперебійне постачання міста, в той час як англійці взимку 1429 року почали відчувати брак боєприпасів і провізії.
Наближався Великий піст і у зайнятому англійцями та їх союзниками бургундцями Парижі на підтримку своїм військам під Орлеаном спорядили обоз із десь трьох сотень возів, вантажених провіантом, в основному борошном та соленим оселедцем, і військовим спорядженням, як то гармати, луки, сагайдаки стріли, арбалети. На початку лютого обоз у супроводі тисячі паризьких добровольців, яких французькі хроніки називають «зрадниками серед французів», від п'ятисот до тисячі англійських латників, п'ятисот лучників і невеликого підрозділу кінних воїнів під загальною командою досвідченого у боях сера Джона Фастольфа рушив до Орлеана.
Дізнавшись про підхід великого англійського обозу, 9 лютого з Блуа йому навперейми рушив Карл Бурбон, граф Клермон, на чолі десь двотисячного війська. Про намір завдати по англійцях несподіваного удару він попередив керівника оборони Орлеана Жана де Дюнуа, більш відомого як Орлеанський бастард, котрий через два дні вислав йому на підмогу шотландського конетабля Джона Стюарта, графа д'Евре, з чотирма сотнями важких кавалеристів і півтори тисячі латників, яких, як повідомляє канцлер Орлеана Гільом Кузіно у своєму «Щоденнику облоги Орлеана», очолювали «месір Гійом д'Альбре, месір Гійом Естюар, брат коннетабля шотландського, маршалл де Сен-Север, сеньор де Сент-Трай, його брат Потон, Ла Гір, сеньйор де Вердюран, та інші лицарі».
Франко-шотландське військо, загальною чисельністю біля 4 тисяч чоловік, було виявлене розвідкою супротивника «між Жанвілем і селом Рувре». За наказом Фастольфа на відкритому полі за милю від Рувре з возів був збудований вагенбург, який обнесли «загостреними кілками та палісадом, залишивши для входу єдиний довгий і вузький прохід», після чого один фланг оборони зайняли паризькі лучники і арбалетниками, інший — англійські, а решта військових й супроводжуючий персонал розмістився всередині кола з возів.
Готовність англійців до оборони виявилась повною несподіванкою для франко-шотландських командирів, які розраховували застати їх зненацька і здолати несподіваною кавалерійською атакою. Вони вишикували військо двома загонами навпроти супротивника: лучники, піхота і шотландська кавалерія попереду, французька кавалерія і артилерія — позаду. Джон Фастольф відправив до них своїх герольдів, щоб з'ясувати чи бажає супротивник битися «за відкуп» чи на смерть. Зважаючи на помітну чисельну перевагу, Карл Клермонський відповів: «якщо Господь буде на моїй стороні, ніхто не уникне моєї руки і всіх пущу під меч».
Бій розпочався десь о другій дня 12 лютого 1429 року із залпів французьких канонірів. Ядра, випущені з кулеврин, влучали по возах і оселедці з розбитих бочок засипали вагенбург. Артилерією можна було повністю знищити ворожий табір, але несподівано Джон Стюарт, який «занадто розпалився» від напруги очікування, наказав своєму загону спішитись і рушити на зближення із супротивником. Артилерійський вогонь довелось припинити, чим негайно скористались англійці, які потужним обстрілом з луків і арбалетів завдали шотландцям великих втрат, після чого їх атакували латники на чолі з Джоном Фастольфом.
Перша атака французів повністю провалилася — загинув Джон Стюарт і понад 300 чоловік з його загону. З деяким зволіканням на допомогу шотландцям рушила французька кавалерія під командою Дюнуа, Ла Гіра і Сен-Севера, але під дощем стріл подолати загорожу варенбурга не змогла. Користуючись їх хаотичним відступом, Фастольф наказав перейти в контратаку, і англійська кавалерія геть дезорганізувала ряди французів, які кинулись у втечу.
На полі бою під Рувре військо Карла Клермонського втратило до шестисот чоловік, ще чотири сотні попали у полон. Пораненого стрілою в ногу Дюнуа врятували слуги, які винесли його з-під обстрілу. Як повідомляє Гільом Кузіно, французам «..в тому бою не дісталось ні слави ні честі, бо там полягло безліч великих сеньйорів, лицарів, зброєносців, благородних і доблесних капітанів і воєначальників, серед яких загинув месір Гійом д'Aльбре, сеньйор д'Oрваль, месір Жан Естюар, конетабль шотландський [Джон Стюарт], месір Гійом Естюар, його брат, сеньйор де Вердюран, сеньйор де Шатобрюн, месір Луї де Рошуар, месір Жан Шабо і з ними безліч інших доблесних сеньйорів. Їх тіла пізніше було доставлено в Орлеан і поховано у великій церкві, яку називали церквою Св. Хреста, де в їх честь відслужили урочисту Божу месу». Карл Бурбон, який дістався Орлеана з рештками війська, був звинувачений у малодушності й залишив місто зі своїм загоном, що геть підірвало бойовий дух містян.
Англійські втрати склали лише кілька чоловік убитими. У четвер 17 лютого «Жан Фаско і месір Томас Фальстон» доставили обоз і зібрані на полі бою трофеї під Орлеан, що дозволило продовжити його облогу, проте до травня вона не відзначилась жодними вагомими подіями.
За свідченням анонімного автора «Хроніки Діви», ще за чотири дні до «Битви оселедців» невдача французів була передбачена 17-літньою селянкою Жанною д'Арк. Це відіграло вирішальну роль у її долі: 23 лютого 1429 року вона отримала аудієнцію дофіна Карла, під час якої зуміла переконати його у своїй надприродній місії задля порятунку Франції і 29 квітня з невеликим загоном прибула у виснажений тривалою облогою Орлеан. «Посланниця Бога» надихнула його захисників і вже 8 травня французи отримали перемогу у битві за Орлеан, що стала переломною у Столітній війні.
Коментарі
Дивіться також
• Англо-французький договір в Труа, 1420
• Облога Монтаржи, 1427
• Облога Орлеана, 1428
• Жанна д'Арк — Орлеанська діва, 1429
• Битва при Пате, 1429
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429
• Облога Парижа, 1429
• Страта Жанни д'Арк, 1431