У процесі національно-культурного відродження з 1989 року в УРСР все більшого поширення набувала українська національна символіка. Поряд з тризубом та жовто-блакитним прапором у якості основного національного гімну була пісня «Ще не вмерла Україна» , написана у 1863 році громадянином Австрії Михайлом Вербицьким на складений рік перед тим однойменний вірш підданого Росії Павла Чубинського. Вона швидко набула популярності і була фактичним гімном УНР та ЗУНР, а 15 березня 1939 року була проголошена офіційним гімном Карпатської України. В СРСР її виконання переслідувалося як прояв «українського буржуазного націоналізму».
В міру розгортання перебудовчих процесів в УРСР «Ще не вмерла Україна» стала виконуватися на заходах, що проводили представники української національно-культурної інтелігенції. Зокрема, її співали 15 січня 1989 під час роковин від смерті Павла Чубинського біля його відновленої могили у Борисполі. У Києві вона пролунала 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тараса Шевченка на заходах, присвячених його дню народження у виконанні Кубанського народного хору під диригуванням Віктора Захарченка, що тоді гастролював в УРСР.
Після виборів до Верховної Ради 1990 року «Ще не вмерла Україна» почала використовуватися народними депутатами опозиційної до комуністичної більшості фракції «Народна Рада». Знаковим стало її виконання на урочистих заходах у Палаці «Україна», присвячених першій річниці «Декларації про державний суверенітет України». Славень був виконаний і після ухвалення Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991 року в приміщенні Верховної Ради .
У вересні 1991 року Заслужений академічний симфонічний оркестр України під керівництвом Ігора Блажкова зробив перший запис гімну, який регулярно транслювався на «Українському радіо». Його виконували й під час інавгурації Леоніда Кравчука на посаду президента України 5 грудня 1991 року.
Втім, у подальшому Україна досить повільно здобувала зовнішні атрибути держави — це питання було непрохідним у парламенті, де домінуючі позиції займала колишня комуністична більшість. Рішення про затвердження Державного гімну України ухвалювалося у міжсесійний період окремим Указом Президії Верховної Ради, яке підписав голова Верховної Ради Іван Плющ 15 січня 1992 року в роковини смерті Павла Чубинського. Щоб уникнути конфлікту з парламентом питання тексту гімну було відкладено (спеціальна парламентська комісія з цього питання була створена лише у 1996 році). В Указі йшлося про запровадження «повсюдного виконання Державного гімну України» з 16 січня 1992 року і відміну Указу Президії Верховної Ради УРСР від 22 березня 1978 року «Про Державний гімн Української РСР».
Втім, виявилось, що музика нового гімну виконувалась у різних редакціях. 3 червня 1992 року ініціатива Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження щодо унормування музичної редакції Державного гімну була підтримана президентом Леонідом Кравчуком і, відповідно, у вересні того ж року Комісія затвердила клавір Державного Гімну у музичній редакції Мирослава Скорика та Євгена Станковича. У березні 1993 року Симфонічний оркестр державної телерадіокомпанії України під керівництвом Володимира Сіренка здійснив фондовий запис Державного Гімну України.
Статус «Ще не вмерла Україна» був підтверджений і Конституцією 1996 року, у статті 20 якої зокрема зазначалося: «Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».
У березні 2003 року в сесійну залу були винесені три законопроекти про Державний гімн України. Зокрема, проект народного депутата від КПУ Володимира Лещенка передбачав відмову від «Ще не вмерла Україна» на користь варіанта на основі гімну УРСР «Живи, Україна, незламна і сильна». Два інші — за авторством народного депутата від «Блоку Юлії Тимошенко» Левка Лук'яненка та Леоніда Кучми за основу взяли «Ще не вмерла Україна». 6 березня 2003 року за підсумком рейтингового голосування був схвалений проект «Закону про Державний гімн України» президента України, який встановлював, що урочисті заходи загальнодержавного значення мали в обов'язковому порядку розпочинатися і закінчуватися виконанням Державного Гімну України. Текстуальна частина після правки однієї літери (у першому рядку за пропозицію фракції БЮТ замінили відмінок слова «Україна») була такою:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Коментарі
Дивіться також
• Синьо-жовтий стяг — державний прапор України, 1992
• Вихід України з рубльової зони, 1992
• Запровадження гривні в Україні, 1996