цей день
Заголовки
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
Моя історія
Підтримати
Операція «Блок»
4722
12 січня 1972 року КДБ УРСР у Києві та Львові було заарештовано 14 діячів дисидентського руху, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі» і поширенні самвидаву. Всього протягом року зазнали репресій 89 чоловік, більшість з яких були засуджені до великих термінів ув'язнення або поміщені у психіатричні лікарні. Це стало початком масових репресій проти української інтелігенції, які тривали майже неперервно до кінця 1976 року, коли за ініціативою голова КДБ Віталія Федорчука розпочалось переслідування організаторів і учасників гельсінського руху.
У середині 1950-х років, незважаючи на реформаційні зміни в силових структурах на хвилі «хрущовської відлиги», в СРСР, і в УРСР зокрема, і далі діяв розгалужений апарат ідеологічної контррозвідки, який спирався на відповідну законодавчу й нормативну базу. Активізація національно-культурного життя в Україні, зародження політичної течії у шістдесятництві, яка головну увагу зосереджувала на вирішенні суспільно-політичних проблем, викликали незадоволення у Москві і Києві і за десятиліття з 1954 року, коли був створений Комітет держбезпеки при Раді Міністрів УРСР, за т. зв. націоналістичну діяльність до кримінальної відповідальності було притягнуто 793 особи, викрито і ліквідовано 77 організацій і груп із загальною кількістю учасників 601 особа.
Кампанія з викорінення інакомислення як суспільного явища тривала й надалі, і на початку 1970-х років голова КДБ УРСР Віталій Нікітченко звернув увагу вищого політичного керівництва республіки на зростання кількості осіб, які займаються виготовленням і розповсюдженням ворожих за змістом листівок, анонімних листів та позацензурних творів. Масштаби виготовлення і розповсюдження самвидаву в республіці, налагодження українськими дисидентами відповідних каналів для їх нелегального переправлення за кордон, а також встановлення ними регулярних зв'язків для отримання необхідної «антирадянської літератури» із зарубіжних країн зумовили появу доповідної записки 5-го Управління КДБ при РМ УРСР від 25 травня 1971 року «Про особливості націоналістично та ідейно ворожих процесів в середовищі деякої частини інтелігенції та молоді республіки та про наміри по активізації контррозвідувальних заходів з метою припинення ворожої діяльності інспіраторів та натхненників цих процесів», розглянутої на засіданні колегії КДБ УРСР.
За її підсумками 27 липня 1971 року ЦК Компартії України прийняв постанову «Про заходи по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів», на виконання якої КДБ УРСР влітку 1971 року розпочав розробку спецоперації під кодовою назвою «Блок», заходи якої були направлені на нейтралізацію найактивніших пов'язаних між собою «націоналістичних елементів» в Українській РСР, причетних до нелегального розповсюдження «антирадянських та і інших політично шкідливих матеріалів» самвидаву.
На підставі проведених оперативно-розшукових заходів у справі «Блок» у поле зору органів держбезпеки потрапило певне коло осіб з Києва, Львова, Одеси, інших міст України і було встановлено їх зв'язок з дисидентами Москви, причетними до випуску позацензурного альманаху «Хроніка поточних подій», діяльністю «Ініціативної групи захисту громадянських прав у СРСР» та окремими «єврейськими націоналістами» і «кримськотатарськими автономістами» з метою створення в СРСР масового опозиційного руху. У листопаді 1971 року Комітет держбезпеки при РМ СРСР в Москві провів робочу нараду за участю представників республіканських органів КДБ, на якій було схвалено план заходів для припинення «ворожої діяльності учасників так званого демократичного руху», згідно з яким КДБ при РМ УРСР отримав завдання документувати діяльність дисидентів з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності та отримання доказових матеріалів на їх однодумців.
В останній декаді грудня 1971 року новий очільник українського КДБ Віталій Федорчук рапортував першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту про підготовку операції з розкриття зв'язку «націоналістичного підпілля» в Україні з закордонними українськими центрами та організаціями, яка була реалізована 4 січня 1972 року: у поїзді «Москва - Прага» прикордонники затримали громадянина Бельгії Ярослава Добоша, за яким вели тривале спостереження і встановили, що у Києві він зустрічався з літературознавцем Зіновією Франко, через яку познайомився з іншим об'єктом операції «Блок» літературним критиком Іваном Світличним. В особистих речах студента Лювенського католицького університету і члена Спілки української молоді Дробоша було виявлено фото засудженого Валентина Мороза та об'єкта стеження Василя Стуса, записку з іменем ще одного об'єкта «Блоку» поета Ігоря Калинця, а також фотокопії «Словника рим української мови» Святослава Караванського, тоді політв'язня, фотокопії «Українського вісника» та самвидав.
Затримання Добоша стало початком проведення масштабної операції проти українського національного руху - 12-13 січня 1972 року в Києві були заарештовані поет Василь Стус, літературний критик Іван Світличний, філософ Євген Сверстюк, математик i публіцист Леонід Плющ, багатолітній в'язень сталінських таборів Данило Шумук, лікар Микола Плахотнюк, інженер-економіст Зіновій Антонюк, реставратор Олесь Сергієнко, поет Іван Коваленко, у Львові - публіцист i літературний критик В'ячеслав Чорновіл, журналіст Михайло Осадчий, релігійний діяч Іван Гель, митець-килимар Стефанія Шабатура і поетеса Ірина Стасів-Калинець. Загалом до кінця року в Києві, Львові, Харкові, Бориславі, Івано-Франківську, Кременчуку, Скадовську та на території Словаччини було заарештовано близько 100 чоловік, серед яких були лікар Семен Глузман, бібліотекар Надія Світлична, священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир), а до кінця 1974 року - 193 особи.
Повністю використавши Добоша в політичних, ідеологічних і оперативних цілях, після його «щиросердного каяття» і прес-конференції, проведеної 2 червня 1972 року, він того ж дня був звільнений від кримінальної відповідальності і висланий з СРСР, а увагу КДБ було зосереджено на подальшому розгортанні слідчих дій щодо об'єктів справи «Блок», у зв'язку з чим розпочався пошук свідків для майбутніх судових процесів і робота із заарештованими для внесення сум'яття в середовище учасників руху опору в Україні - не витримав напору і зголосився дати свідчення про свою «злочинну діяльність» дисидент Леонід Селезненко, зі сторінок газет переконували в своїй лояльності до радянської влади онука видатного письменника Зиновія Франко, поет Микола Холодний, з проханням про помилування, визнавши всю свою колишню діяльність «політично шкідливою», звернувся до влади Іван Дзюба. Це дало їм можливість уникнути тривалого ув'язнення, на яке було засуджено майже всіх провідних діячів шістдесятництва, або примусового поміщення у психіатричні лікарні.
Виявлення нових підозрюваних, оперативне стеження і неперервні арешти, які тривали до 1975 року, створили гнітючу атмосферу в Україні - хто не давав показів проти заарештованих і виявляв найменші ознаки співчуття до них, звільнялись з роботи, виключались з вузів, їм закривалися будь-які можливості службового чи творчого росту: хто хотів вижити – мусив принизливо каятися, інші писали пасквілі на своїх недавніх друзів або закордонних «українських буржуазних націоналістів – найманців іноземних розвідок», писали оди на честь душителів своєї батьківщини (Іван Драч, Дмитро Павличко), окремі спивалися чи накладали на себе руки (Григір Тютюнник), найстійкіші надовго йшли у «внутрішню еміґрацію» (Ліна Костенко, Михайлина Коцюбинська, Валерій Шевчук) або еміґрували в Росію (Лесь Танюк, Павло Мовчан).
11 січня 2017 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Дивіться також



20 ТИСЯЧ СЛІВ

чужомовного походження
Україна
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 12 січня

#ЦейДень
Події, факти, персоналії
© 2001-17 Володимир Лук'янюк
Про


Наверх