цей день
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
star_border share search menu
Правила
життя Умберто Еко
Італійський письменник Умберто Еко (5 січння 1932 - 19 лютого 2016). Відомий як автор книг «Ім'я троянди», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Бавдоліно», «Таємниче полум'я цариці Лоани» і «Празький цвинтар», «Справа Бонда», а також як філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики та з історії середньовічної Європи.
994
Правила життя
Мій батько був бухгалтером, а його батько - друкарем. Мій батько був найстаршим з тринадцяти дітей, а я був його першим сином. Моєю першою дитиною також був син, і аналогічним чином син був першою дитиною мого сина. До чого я це? Якщо раптом з'ясується, що сім'я Еко походить від візантійських імператорів, мій онук буде вважатися дофіном.
Коли я був дитиною, сусідка щороку на Різдво дарувала мені книжку. Одного разу вона запитала мене: «Скажи, Умбертіно, ти читаєш щоб дізнатися, що написано в книзі, чи просто тому, що любиш читати?» Мені довелося визнати, що мені не завжди цікаво те, що я читаю. Я читав, тому що мені подобалося читати, неважливо що. Це було одним з найважливіших відкриттів мого дитинства!
Батько в юності дуже любив книги. Але у його батьків було 13 дітей, сім'я ледве зводила кінці з кінцями, тому він не міг дозволити собі купити книгу. Тоді він почав читати у вуличних кіосках. Підходив, брав книжку з прилавку і читав до тих пір, поки господар не проганяв його. Тоді він переходив до наступного кіоску, відкривав книгу на тій сторінці, де зупинився, і продовжував читати. Я дуже ціную цей спогад - його завзяту гонитву за книгами.
Коли мій дід вийшов на пенсію, він почав переплітати книжки на замовлення. Старовинні, прекрасно ілюстровані видання Готьє і Дюма лежали у нього вдома всюди. Це були перші книги, які я побачив. Коли він помер, в 1938-му, багато власників книг не забрали свої замовлення, і книги просто склали у величезну скриню, яка згодом опинилася в батьківському підвалі. Час від часу мене посилали туди - за вугіллям або за вином, - а я тільки й чекав цього.
Так, я теж писав вірші. Колись я сказав: у певному віці поезія - те саме, що й підліткові прищі. Це етап, без якого не можна. У п'ятнадцять чи, скажімо, в шістнадцять поезія - це мастурбація. І різниця між поганим поетом і хорошим полягає в тому, що хороший поет спалює всі свої ранні спроби, а поганий - публікує.
Кілька місяців тому я купив собі трубу за пару тисяч доларів. Ви ж знаєте: для того щоб грати на трубі, треба весь час тренувати губи, але я не робив цього вже дуже і дуже давно. Так що зараз я граю погано, а от у дванадцять років я грав чудово. Але я купив трубу не для того, щоб грати на ній. Я купив трубу як свідчення того, яким я колись був.
Коли мене питають, чи я читав ту чи іншу книгу, з обережності я завжди відповідаю: «Знаєте, я не читаю книжок, я їх пишу». Після цього будь-яка людина замовкає.
Детективна література приваблює мене тим, що порушує центральне питання філософії - хто все це зробив?
Коли я сідав за написання «Імені рози», я, безумовно, не знав, про що саме могло йтися в загубленому томі арістотелівської «Поетики», тому, який був присвячений комедії. Але в процесі писання книги я, здається, почав здогадуватися.
Хороша книга завжди розумніша за свого автора. Найчастіше вона розповідає про речі, про які автор навіть не здогадувався.
Щоразу, як я починаю писати книгу, я відчуваю себе засудженим до дворічного терміну, тому що книга - те саме що дитина. Спочатку ти маєш дати їй життя, потім - дбати про неї, і тільки потім вона починає ходити і, нарешті, говорити.
Справжній герой - завжди герой ненароком. Насправді він мріє бути чесним боягузом, як і всі навколо.
Всілякі різновиди книги як об'єкта не змінили ані її призначення, ані її синтаксису за більш ніж п'ять століть. Книга - як ложка, молоток, колесо чи ножиці. Після того, як вони були винайдені, нічого кращого вже не придумаєш. Ви не зробите ложку кращою, ніж вона є... В XVI столітті венеціанському друкареві Альду Мануцію спала на думку видатна ідея зробити книгу кишенькового формату, яку значно легше возити з собою. Наскільки я знаю, більш ефективного способу переміщення інформації так і не було винайдено. Навіть комп'ютер з усіма його гігабайтами треба вмикати в мережу. З книгою таких проблем немає. Повторюю: книга - як колесо.
Все це міфи, поширювані видавцями, ніби люди хочуть читати легку літературу. Люди дуже швидко втомлюються від простих речей.
Я абсолютно впевнений в тому, що будь-яка прочитана книга змушує тебе прочитати наступну.
Книжкова колекція - це штука для усамітненого проведення часу, на зразок онанізму: рідко зустрічаються люди, здатні розділити вашу пристрасть.
Для людини, яка, прийшовши до мене вперше, бачить мою велику бібліотеку і не вигадує нічого ліпшого, окрім як запитати «І ви все це читали?» - я заготовив кілька варіантів відповіді. Один з моїх друзів зазвичай промовляє: «І навіть більше, навіть більше». У мене ж є дві відповіді. Перша: «Ні. Тут тільки книги, які я повинен прочитати наступного тижня. Ті, що я вже прочитав, зберігаються в університеті». Друга відповідь «Я не читав жодної з цих книг. Інакше навіщо мені їх тримати у себе?»
Написати книгу не завжди означає позначити слова на папері. Ти можеш написати в голові цілий розділ, поки снідаєш чи гуляєш.
Іноді я переписую одну сторінку дюжину разів, а якщо і це не допомагає - читаю написане вголос, намагаючись таким чином зрозуміти, що не так.
Я люблю телебачення і думаю, що немає в світі жодного серйозного гуманітарія, який не любив би дивитися телевізор. Можливо, я просто єдиний, хто не боїться зізнатися в цьому.
Мене мало хвилює, скільки користувачів зараз онлайн. Все, що вони роблять, - це розмовляють з примарами.
Я закликаю не готуватися до іншого життя, а трохи краще використовувати те єдине, що вам дано, щоб пристойно зустріти, коли вона прийде, ту єдину смерть, яка вам судилася. Потрібно вивчати мистецтво вмирання, і тоді ми гідно це пройдемо в наш єдиний раз.
Іноді достатньо промовити кілька безглуздих слів, щоб увійти в історію.
Якщо дурень говорить вам, що всі навколо дурні, той факт, що він сам дурень, не означає, що він каже неправду. Якщо ж він скаже, що всі інші дурні, «як і він», то проявить тим самим свій розум.
Вміння брехати - одна з небагатьох речей, яка відрізняє людину від тварин.
Нас оточує невігластво. Воно нерідко пихате і відстоює своє право бути таким. Воно весь час здобуває нових прихильників. Воно самовпевнене і заявляє про свою перевагу вустами наших обмежених політиків. А знання, крихке й мінливе, якому загрожують різні небезпеки, яке сумнівається в самому собі, є, можливо, одним з останніх прихистків утопії.
Бути освіченим ще не означає бути розумним.
Релігія - опіум для народу, писав Маркс. Опіум нейтралізує, заспокоює, присипляє. Ні, релігія - це кокаїн для народу. Вона розбурхує натовп.
Хтозна, можливо, найвидатніший письменник той, чиїх творів ми не читали.
Всі великі атеїсти вийшли з семінарії.
Ось вам моє правило: якщо для того, щоб дістатися з точки А в точку Б, двом кіногероям потрібно стільки ж часу, скільки в реальному житті, ми можемо впевнено стверджувати, що маємо справу з порнографією. Зрозуміло, при цьому у фільмі мають бути відверті сексуальні сцени.
Я належу до втраченого покоління, і мені комфортно в компанії таких самих втрачених і самотніх.
Раніше і майбутнє було кращим.
#ЦейДень
Події, факти, персоналії
© 2001-17 Володимир Лук'янюк
Про


Наверх

Set-Cookie: myHIS=sisnpID%3A%3A1511127285%26expires%3A%3AFri%252C%2B31-Dec-2025%2B00:00:00%2BGMT; expires=Fri, 31-Dec-2025 00:00:00 GMT; path=/; domain=.jnsm.com.ua;