цей день
Заголовки
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
Моя історія
Підтримати
Правила
життя Миколи Хвильового
1143
Мене в страшенно ніякове становище ставлять деякі критики, що рекомендують мене суспільству як робітника. Виходить так, нібито я "хвастаюся" цим. Певно, робітником я був: з молодих років до імперіалістичної війни я "шалопайнічал" по заводах, цегельнях. Але все-таки, який я робітник? Був би інший час - я б цього "чину" не одмовився; тепер, коли цим "чином" дехто хоче добути собі чин - мені називатися так ніяково.
Тепер про мою внутрішню свободу. Саме її і бракує мені. Поет безперечно є продукт свого часу, але поетом ще не можна назвати того, хто в полоні фейлетонної сучасності.
Ідеологічно, оскільки ідеологія твориться головним чином інтелектом, я вважаю себе витриманим марксистом-комуністом, але психологічно я себе таким не вважаю і вважаю, що не маю права приховувати це. Нервовий розлад, фізичні нездужання, наслідки виховання в народницькому дусі часто проявляються у повсякденній роботі, і я нерідко "коливаюсь" там, де, необхідно діяти рішуче.
Я відчуваю велику відповідальність за долю тих товаришів, що йшли за мною, і не можу не "сіпатися" і лежати спокійно в той час, коли цих товаришів цькують.
Невже я зайвий чоловік, тому що люблю безумно Україну?
Письменник, коли він пересічність, - раб свого суспільства.
В літературі є два способи боротьби з чужим світоглядом. Перший спосіб це той, коли автор, щоби скомпрометувати названий світогляд серед своїх читачів, подає його в шаржованому, карикатурному вигляді, другий - це той, коли автор, притримуючись життєвої правди, в кількох штрихах і в конечному акорді показує читачеві справжню суть чужого йому світогляду. В різні часи до різних людей і різних ситуацій автор (художник) силою обставин примушений по-різному підходити.
Нові ідеали, які виступають проти старих і до того досить-таки дискредитованих, мусять на перших порах не стільки впливати на інтелект, скільки на емоцію. Така тактика всякої боротьби.
Ми, комунари, несемо на собі велику відповідальність: цілком від нас залежить, яке мистецтво дасть пролетаріат у добу своєї диктатури.
Велика російська література є, перш за все, література песимістична, певніше, пасивно-песимістична.
Російський пасивний песимізм виховував кадри "лишніх людей", попросту кажучи паразитів, "мечтателей", людей без "определенных занятий", "нитиків", сіреньких людей "двадцатого числа".
Російська література, яка не бачила своєї справжньої буржуазії, не відчувала її оточення, не переживала пафосу капіталістичного будівництва і завжди спиралася на феодалізм, не могла утворити позитивного світовідношення.
Золотий вік російської літератури робило кволе дворянство, яке й визначило світовідношення цього мистецтва. Але за цим віком не приходив законний хазяїн держави, і російська література пішла на спад.
Російська література для свого відродження зможе знайти чарівний бальзам тільки під буйним живим деревом відродження молодих національних республік, в атмосфері весни колись пригноблених народів. Але це трапиться тільки тоді, коли національні генії України, Білорусі, Грузії і т.д. побідним тріумфальним кроком будуть іти по Західній Європі під грифом фанфар, які розбуркають віковий сон жидкобородого "богоискателя", які навіки придушать в нім почуття великодержавного шовінізму і примусять його поважати сусіда. Клин вибивають клином, а не проповіддю християнського соціалізму.
Велика російська література не здібна виховати сильну й здорову, цільну й залізну людину, що буде мати крицеві нерви і не поповзе рачки від тих ідеалів, які спалахнули в осінній революції. Велика російська література не здібна підтримувати вогонь надзвичайної віри в правду горожанських баталій, в неминучість приходу "далекої загірної комуни".
У нас теж були традиції. Але, по-перше, вони демократичніші, по-друге, їхню вагу не можна порівнювати з російським минулим. На "богоискательство" ми не страждаємо.
Стара західноєвропейська література ближче нашій молоді навіть (навіть) ідеологічно.
Ми, азіатські конкістадори, є, хоч як це не дивно, перш за все "західники". І протиставляємо себе, з одного боку, "енкам", а з другого - "європенкам". Діалектика навчила нас нести світло з Азії, орієнтуючись на грандіозні досягнення Європи минулого. Іншого путі, на наш погляд, нема для пролетарського мистецтва.
Українське мистецтво теж підходить до свого золотого віку. Починається період "бурі й натиску".
Поки пролетаріат не оволодіє українською культурою, доти нема ніякої певності, що культурна революція на Україні дасть нам бажані наслідки.
Українізація, з одного боку, є результат непереможної волі 30-мільйонної нації, з другого - це єдиний вихід для пролетаріату заволодіти культурним рухом.
Справа не в масі, а в негайній дерусифікації пролетаріату, справа в правильному визначенні поняття інтелігенції. Справа в тому, щоб запалити нашу інтелігенцію огнем безсмертної ідеї визволення людськості, убити в ній дрібнобуржуазний скепсис, справа в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну "точку опори" і тим переконати її, що порох є ще в порохівницях і пролетаріат готовий виконати історичну місію.
Оскільки наша література стає нарешті на свій власний шлях розвитку, оскільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс. У всякому разі не на російську. Це рішуче і без всяких заперечень. Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою.
Українська економіка - не російська економіка і не може бути такою хоч би тому, що оскільки українська культура, виростаючи з своєї економіки, зворотньо впливає на останню, оскільки і наша економіка набирає специфічних форм і характеру. Словом, Союз все-таки залишається Союзом і Україна є самостійна одиниця.
Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна.
Український письменник Микола Хвильовий (13 грудня 1893 - 13 травня 1933)
16 квітня 2017 © Яна Примаченко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Дивіться також

© 2001-17 Володимир Лук'янюк
Про


Наверх